Яку історію викладають кримським дітям в окупації
З появою державної освіти (освіти, яку фінансує держава) і розпочинається шлях використання освіти державою. Це багатовекторний шлях, який обов’язково має ідеологічний напрямок.
Сьогодні державна система освіти побудована за багатьма принципами. Але незмінним залишається система взаємодії вчитель – учень (кількість учнів не має значення). Держава готує вчителів, проте кожен вчитель — це самостійний суб’єкт, який інтерпретує власні знання та намагається передати їх учням. І ось тут з’являється підручник (Підручник — це книга, в якій викладено основи знань із навчального предмета на рівні сучасних наукових досягнень). Саме він є квінтесенцією державної політики в освіті, саме за допомогою підручника держава вказує на необхідний шлях для вчителя та учнів. Крім того, підручник стає й засобом контролю за діяльністю вчителя. Особливо це стосується підручників з історії.
В більшості країн, історію, яку викладають у школі, поділяють на всесвітню історію та історію країни, в якій проживають. Як раз історія країни проживання і несе в собі основну парадигму державної ідеології. Отже і підручників в кожній паралелі теж два – один з всесвітньої історії, а другий – з вітчизняної історії. Саме підручник з історії Росії і несе найбільше ідеологічне навантаження, адже він в сучасні часи створює струнку систему історичної спадкоємності.
Окрім того в Росії, як і в більшості пострадянських держав, викладання рідної історії має дві основні риси – це лінійність (викладання історичних процесів в хронологічній послідовності) та територіальність (розглядаються події та процеси, які проходили на територіях, що знаходяться в складі держави на момент вивчення, хоча і бувають деякі виключення).
Для того щоб підручник потрапив до школи, він проходить цілу систему відбору та отримує дозвіл державних органів. Крім того підручники пишуться на основі програм, які затверджуються Міністерством освіти та науки РФ.
В російських школах досконально вивчати історію Росії починають з 6 класу. Учні 12 – 13 років знайомляться з історичними подіями з найдавніших часів (хоча стародавню історію починають вивчати у 5 класі).
Кожного року Міністерство освіти і науки Росії публікує Федеральний перелік підручників. Якщо у 2012 р. було рекомендовано 8 підручників для 6 класів з історії Росії (Федеральний перелік підручників за 2012/2013), то у 2015 році їх залишилось всього три (Наказ Міністерства освіти і науки Російської Федерації від 8 червня 2015 г. № 576 «О внесении изменений в федеральный перечень учебников, рекомендованных к использованию при реализации имеющих государственную аккредитацию образовательных программ начального и общего, основного общего, среднего общего образования, утвержденного приказом Министерства образования и науки Российской Федерации от 31 марта 2014 г. № 253).
Це підручники:
- История России. С древнейших времен до конца XVI века. 6 класс: учеб. для общеобразоват. учреждений / А.А. Данилов Л.Г. Косулина.
- История России с древнейших времен до XVI века. 6 класс: учебник / И.Л. Андреев, И.Н. Федоров. – М., Дрофа.
- История России с древнейших времен до начала XVI века. 6 класс : учебник / Е. В. Пчелов, П. В. Лукин ; под науч. ред. Ю. А. Петрова.
Аналіз підручників з історії Росії, за якими навчалися російські діти напередодні окупації Криму показав велику заангажованість та упередженість щодо території сучасної України, Білорусі та Литви і певних історичних процесів.
В школах тимчасово окупованого Криму теж використовують ці підручники («Методические рекомендации об особенностях преподавания предметов по истории и обществознанию в 2015/2016 году и критерии оценивания», розроблені методистами окупаційного Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти).
В «Методичних рекомендаціях …» підкреслюється, що «Новые учебники отличаются от прежних главным образом тем, что в их основе лежат единая для всех методологическая концепция и единый содержательный стандарт, разработанные Российским историческим обществом. Это попытка достичь на их основе общенационального консенсуса по нашей истории». Особливу увагу методичні рекомендації звертають на викладання історії Росії: «курс «История России» занимает приоритетное место и должен занимать не менее 60-70 % по объему учебного времени».
Розглянемо підручник з історії Росії для 6 класу видавництва «Просвещение» (далі Підручник). Підручник під редакцією академіка РАН ректора МДІМВ А.В. Торкунова складається з двох частин (Частина 1 – 128 сторінок і Частина 2 – 128 сторінок). Це викликає багато запитань, адже дві частини значно збільшують вагу підручників, ускладнюють орієнтацію та можливість повернення до раніше вивчених тем і головне – значно збільшуються собівартість комплекту. Науково-редакційна рада Підручника складається з 6 науковців, серед яких один генерал армії, та директора школи.
На перших сторінках обох частин розміщені схвальні відгуки: «На учебник получены положительные заключения по результатам научной историко-культурной (заключение Российского исторического общества № РИО-Є-001 От 22.04.2015, педагогической (заключение Российской академии образования №498 от 20.02.2015) и общественной (заключение Российского книжного союза №1116 от 24.04.2015) экспертиз)».
Початок вивчення історії Росії шестикласники починають з найдавніших часів. (С.9) Раздел І «Народы и государства на территории нашей страны в древности» і на С.12 знайомляться з картою території сучасної Росії, до складу якої вже включений Крим. На території півострова позначена стоянка Киїк-Коба (це матеріал п. 2 §1 «Древнейшие стоянки человека на территории современной России»).
В § 2 «Образование первых государств» (С.19) учням пояснюється, що «Первые государства на территории нашей страны возникли на берегах Черного моря … Самыми крупными из них были Ольвия, Пантикапей, Херсонес». Якщо залишки грецьких міст- колоній Пантикапей та Херсонес знаходяться на території окупованого Криму і вписуються в «нову» російську історію (хоча і до анексії півострова російські підручники для 6 класів з історії Росії розглядали ці території як ті, що входили до складу Росії), то стародавнє грецьке місто-колонія Ольвія знаходиться біля с. Парутіно у Миколаївській області і не має жодного відношення до «территории нашей страны», знаходячись за сотні кілометрів від російського кордону.
Через дві сторінки в Підручнику розповідається про Скіфське царство (С.20 – 21): «В Северном Причерноморье появилось еще одно государство – Скифское царство … оно занимало территорию от Дуная до степной части Крыма». І знов таки скіфи не мали жодного відношення до території сучасної Росії.
Починаючи з другого розділу Підручника «Русь в ІХ – первой половине ХІІ в.» починаються семантичні ігри. Автори доволі вільно використовують слово «русский», трактуючи його в різній інтерпретації. Проте, для шестикласників, у зв’язку з їх особливостями психофізичного розвитку, доволі складно чітко визначити розуміння слова «русский» відповідно певного історичного періоду і значення. Коли кожного дня навкруги тільки і чути «русский, российский» і ці два слова мають практично однакові значення у розмовній, а часто й офіційній мові, то розрізнити поняття «древнерусский» и «русский», які постійно переплітаються практично неможливо. І це читаємо постійно в тексті всього Підручника. Так, перше запитання Розділу ІІ навіть не ставить дванадцятирічок перед вибором «Какие перемены в жизни восточных славян произошли со становлением Древнерусского государства? Какое значение имела деятельность первых русских князей?» С.39. Без пояснень, без дефініцій дітям, з самого початку вивчення теми, викладають рівність понять «давньоруський» та «руський», часто перекидаючи місток в сучасність На С.42 є пояснення, «Олег и Игорь – первые князья Древнерусского государства» (згадайте питання С.39) та на цій же сторінці задається питання «В каком произведении русской литературы описана смерть князя Олега?», а на наступній сторінці знову згадуються і «киевские князья» і «русские князья» (С.43). Далі знов таки, не відмовляючись від назви Давньоруської держави (С. 47, карта «Русь ІХ – Х в.», 4 рази згадується «Древнерусское государство») повертаються до понять «руські» (С.48 «Древнерусское государство … первые русские князья»). Проте чим далі, тим більше відбувається зміна понять, так на С.56 вже назва параграфа «§7 Русское государство при Ярославе Мудром» говорить сама за себе, формуючи у шестикласників стійке уявлення про національно-державну належність Давньоруської держави. І таких прикладів доволі багато:
С.61 … единого Древнерусского государства … расцвета Русского государства …
С.62 …распад Древнерусского государства … Ярослав Мудрый разделил русские земли …
С.66 … разделение Русской земли на отдельные княжества …
С.85 … русские мастера … древнерусское искусство …
С.86 … первые русские книги писались на пергаменте …
С.89 … первые русские храмы …
Навіть цитати істориків створюють певне забарвлення і підтвердження основної тематики. Так на С.92 наводиться висловлювання історика «Н.И. Костомарова о древнерусском храме» і на цій же сторінці учням пропонують заповнити таблицю: «Важнейшие памятники русской культуры Х – начала ХVІ веков». На С.97 наводиться текст історика «А.В.Терещенко о древнерусском пире», а на С.98 цитата з «Набросков по варяжскому вопросу» В.О.Ключевского «…о роде-племени первых русских князей … вопрос о происхождении русской национальности и русского государства»
Розпад Давньоруської держави знову розглядається крізь призму територіальності. Якщо окремо увага приділяється Володимиро-Суздальському князівству та Новгородській землі, то інші князівства розглядаються як «Южные и Юго-западные русские княжества» (С.123), а це Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське князівства.
У другій частині Підручника збільшується перемежовування понять «древнерусская» та «русский». Так на С.8 та 17 є карти, на яких позначені кордони «Древнерусского государства», проте на С.19 вже читаємо: «… борьба защитников русских городов … монголы смогли покорить русские земли …».
Але виникають і нові орієнтири. На С.17 говориться «… одновременно с монгольским нашествием русскому народу …», а на С. 19 читаємо: «А.С. Пушкин писал, что Западная Европа была спасена «растерзанной и издыхающей Россией». Тобто починається вже подальший перехід від «Давньоруський» до «Росія» та «русский народ». Але, знов таки, поняття «русский» продовжують поширювати на інші території. На С.31 розповідається про «Борьбу русского народа против ордынского владычества», але перший абзац цього пункту присвячений галицько-волинському князівству та його князю Данилу Романовичу, які аж ніяк не відносяться до «русского народа».
Квінтесенцією стала С.37, саме на цій сторінці пояснюється для учнів 6 класів як, з погляду російської офіційної думки, «розпочався» поділ на росіян, українців та білорусів:
«4. Начало образования русской, украинской и белорусской народностей. Северо-Восточная Русь, хоть и попала в зависимость от Золотой Орды, наиболее полно сохранила древнерусскую культуру и язык … Одновременно широкие связи с народами Поволжья, Золотой Орды приводили к тому, что русские люди стали использовать некоторые их слова, элементы одежды, перенимать обычаи этих народов. Общий язык, особенности хозяйской жизни, культуры и быта объединяли людей в великорусскую или русскую народность.
Земли Юго-Западной и Западной Руси оказались включенными в состав Польши, Литвы и Венгрии … не имея возможности общаться с Северо-Восточной Русью, они сохранили особенности местных диалектов (виділено авторами Підручника), быта и культуры. Значительное влияние на русских здесь оказали и те народы, с которыми они оказались в одном государстве … Постепенно начали складываться некоторые отличные от великорусских обычаи и традиции, культура и искусство, предпочтения в еде и одежде, черты характера».
Отже, автори Підручника розповідають, що Північно-Східна Русь (мається на увазі по більшості територія Володимиро-Суздальського князівства) потрапили в залежність та перейняли деякі слова, звичаї, традиції і навіть одяг народів зі Сходу. А от південно-західні та західні землі Давньоруської держави почали розмовляти на своїх діалектах (які потім перетворилися на українську та білоруську мови) тому, що втратили зв’язок із північно-східними землями. Тут виникає багато питань, але не у дванадцятирічних дітей. Для них все зрозуміло, росіяни, зберегли давні традиції, а українці та білоруси не змогли.
Завершення формування стійких уявлень шестикласників відбувається вже в подальших параграфах. На С.89 розповідається, що «Город (Смоленск) был взят в 1514 г. … Отныне все русские земли были воссоединены в границах одного государства», ставлячи питання щодо інших «русских земель». Проте на цій же сторінці і відбувається остаточний перехід до розуміння основного поняття, а саме: «В официальных документах того времени Русь стала именоваться на византийский манер – Россией», а далі йде звичайне закріплення: на С.93 розповідається про закони для «Русского государства», а трохи нижче, у підсумках пояснюється, що це держава «Единое Русское (Российское) государство», а
- 27 присвячений «Формированию культурного пространства единого Российского государства» (С.107) і в якому вже зовсім по-іншому розглядається тлумачення «…русский человек …русские земли … русская культура…»
На завершення потрібно підкреслити, що доволі цікаве відношення в Підручнику не тільки до українських та білоруських земель, а й до литовських. §19 «Литовское государство и Русь» пронизаний постійним згадуванням про литовців та «русских»:
С.35 …Миндовг стал подчинять себе близлежащие русские земли … Гродно, Брест, Пинск и др.
Новое государство с самого момента своего образования было русско-литовским … русские и литовские земли объединились … русско-литовские войска
С.36 Гедимин … усадив на местные престолы, которые занимали русские князья, своих родственников. … Многие литовские князья, чтобы сблизиться с русским населением, принимали православие
Ну, а пункт 3 «Значение присоединения русских земель к Литве» (С.37) мабуть не потребує коментарів: «Более высокая культура русских земель, богатый государственный опыт оказывали положительное влияние на литовскую культуру и государственность. Русские люди никогда не смотрели на литовцев как на иностранцев или завоевателей. Русский язык был государственным языком княжества. …. Знать княжества долгое время состояла в основном из русских. Часть литовской знати принимала православную веру и попадала под влияние русской культуры».
Отже, підводячи підсумки потрібно зазначити, що підручник з історії Росії для 6 класу видавництва «Просвещение» закріплює «право» Російської Федерації на українську територію через те, що це землі «русских». Формування цього уявлення відбувається завдяки вмілим маніпуляціям, які закріплюють у шестикласників знання про те, що Давньоруська держава була «русской».
Олег Охредько,
експерт з освітніх питань ЦГП «Альменда»
