Автор

ЦГП Альменда

21.10.2023

Роль перехідного правосуддя у примиренні і захисті прав дітей у перспективі деокупції

Євген Діденко, суддя Оболонського районного суду м. Києва

Вступ. 

Жахіття війни кинули виклик не тільки державній владі в цілому, але й звичайним громадянам, які кожного дня відчувають на собі наслідки збройної агресії, переживають втрати, перебувають в окупації, намагаються відбудовувати втрачене і мріють про повернення до свого звичного життя. Якщо, навіть дорослим особистостям важко дається подолання нових життєвих реалій, то діти, як найбільш незахищена категорія населення, потребують особливої уваги і підтримки з боку держави. Жоден збройний конфлікт не триває вічно, і саме тому, держава повинна мати чітку стратегію налагодження мирного життя на деокупованих територіях, зокрема й в аспекті майбутнього виховання і захисту прав дітей, беручи до уваги їх досить різний досвід: перебування за кордоном, в окупації, у країні-агресорі або на підконтрольній території України. 

Так, близько 1 000 000 українських дітей залишаються за кордоном, близько 744 000 дітей незаконно депортовані до країни-агресора, зареєстровано 1012 кримінальних проваджень за фактом воєнних злочинів проти дітей [1; 2; 3]. Наведене зумовлює актуальність інституту перехідного правосуддя, як частини системи першочергових правових заходів держави з відновлення мирного життя на територіях, які опинились в окупації. 

Метою цієї публікації є аналіз інституту перехідного правосуддя, визначення його ролі і перспектив у захисті прав дітей на деокупованих територіях, а також розроблення пропозицій щодо конкретних необхідних заходів у межах цього інституту.

Міжнародне гуманітарне право та його порушення державою-агресором.

Слід зазначити, що положеннями міжнародного гуманітарного права присвячена окрема увага захисту прав дітей під час збройного конфлікту. Зокрема, Додатковим протоколом до Женевських конвенцій, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 1949 року передбачено, що діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їх вік або з будь-якої іншої причини. Зобовʼязано сторін обмежити участь дітей у воєнних діях. Заборонено примусову депортацію дітей, за винятком необхідності дотримання їх безпеки, та зміну їх громадянського статусу. На окупаційну державу покладено обовʼязок сприяння належному функціонуванню закладів освіти, вжиття заходів для встановлення особи дітей і реєстрації їхніх сімейних звʼязків [4; 5].  

Незважаючи на вказані положення норм міжнародного гуманітарного права, численні випадки порушення прав дітей, їх примусове вилучення до країни-агресора та інші воєнні злочини, свідчать про те, що росія не дотримується своїх міжнародно-правових зобовʼязань. 

Комітет ООН з прав дитини в «Заключних зауваженнях щодо об’єднаних п’ятої та шостої періодичних доповідей України» констатував численні правдиві повідомлення про грубі порушення прав дітей, як-от убивства, масове переміщення всередині країни та за її межі, а також руйнування цивільної інфраструктури. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) на кінець 2022 р., навчання майже 5,7 мільйона дітей перервано. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців зазначає, що на 23 лютого 2023 р. внаслідок обстрілів та бомбардувань пошкоджено 3151 заклад освіти, зокрема 440 зруйновано цілком. ЮНІСЕФ свідчить, що майже 1,5 мільйона дітей стикнулися з проблемами психічного здоров’я [6].

Крім того, на окупованих територіях країна-агресор проводить активні заходи з позбавлення українських дітей своєї національної та особистої ідентичності. Такі заходи полягають у масовій депортації українських дітей на територію росії, з подальшим влаштуванням у російські сімʼї, забезпечення закладів освіти на окупованих територіях російськими вчителями, проведення у закладах освіти серед дітей «виховної» роботи з виправдання російської агресії, примушування до відвідування закладів освіти на окупованих територіях, із забороною продовжувати навчання дистанційно у закладах освіти за українською програмою навчання. Крім того, країна-агресор проводить активну політику мілітарізації українських дітей, залучає їх до участі у молодіжних організаціях, у яких відбувається воєнно-патріотичне виховання, просуваються ідеї російської ідентичності. Є також цілком очевидним, що за таких умов, діти на окупованих територіях позбавлені можливості відкрито висловлювати свою українську позицію. [7; 8]

Слід також взяти до уваги, що тимчасово окуповані території України відрізняються за часом перебування під окупацією, відповідно, чим довше триває окупація, тим більш негативними стають її наслідки та більше часу і ресурсів необхідно для їх подолання.

У звʼязку з цим, на державному рівні дуже важливо аналізувати майбутні виклики, мати нормативно закріплену стратегію і проводити підготовку до вирішення правових, гуманітарних і соціальних проблем постконфліктного періоду. У цьому аспекті, на базі сформованого міжнародного досвіду, саме перехідне правосуддя є тією програмою з відновлення миру, яку поміж інших заходів (налагодження економічної сфери, відновлення соціальних та адміністративних послуг, соціального забезпечення, інфраструктури), слід запроваджувати на деокупованих територіях. 

Поняття та елементи перехідного правосуддя.

Перехідне правосуддя не слід розглядати лише як судові процедури. Так, у докладі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана від 2004 року зазначено, що правосуддя перехідного періоду охоплює весь комплекс процесів і механізмів, повʼязаних із   спробами суспільства подолати тяжку спадщину масштабних порушень законності у минулому, з метою забезпечити підзвітність, справедливість та примирення. До них відносяться як судові, так і несудові механізми з різним ступенем міжнародної участі (або взагалі без такої), а також окремі дії по судовому переслідуванню, відшкодуванню шкоди, встановленню фактів, інституційній реформі [9].

У більш широкому сенсі, перехідне правосуддя можна розуміти також, як справедливе ставлення з боку закону до всіх учасників конфліктних процесів у суспільстві [10, с. 31].

Міжнародним правом напрацьовано чотири основні складові елементи перехідного правосуддя: кримінальне переслідування (Criminal prosecutions) – ефективне розслідування воєнних злочинів і грубих порушень прав людини, притягнення винних до відповідальності; відшкодування (Reparations) – створення національних механізмів відшкодування збитків жертвам, виплати їм компенсацій за спричинену фізичну та психічну шкоду відшкодування збитків, відновлення порушених прав постраждалих від конфлікту, надання їм медичної та психологічної допомоги, а також юридичних і соціальних послуг; встановлення істини (Truth-telling) – забезпечення надання обʼєктивної інформації про причини і наслідки конфлікту, формування і надання доступу до архівів війни; інституційні реформи (Institutional reforms), що передбачають адміністративні заходи з перевірки публічних службовців, реформи у сфері освіти, судових, правоохоронних та інших органах [11, с. 31-32; 9].

Стан нормативного регулювання елементів перехідного правосуддя в Україні. 

Слід зазначити, що універсальної моделі перехідного правосуддя не існує, тому в кожному випадку така модель повинна будуватись, виходячи із конкретних політичних та економічних реалій, характеру конфлікту і потреб суспільства.

Попри тривалий збройний конфлікт та окупацію частини територій України, можемо констатувати, що в державі відсутня чітка та достатня нормативна база, яка би визначала засади державної політики у сфері перехідного правосуддя, регламентувала конкретні механізми реінтеграції окупованих територій.

До законодавчих актів у цій сфері слід віднести Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про військово-цивільні адміністрації». Однак, ці законодавчі акти покликані вирішувати потреби сьогодення і не передбачають заходів постконфліктного періоду. 

Також, Указом Президента України № 584/2019 створена Комісія з правової реформи, а в її складі – робоча група з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Вона розробила Концепцію перехідного правосуддя в Україні. Така Концепція традиційно складається з чотири базових елементів, відомих у міжнародному праві: відшкодування шкоди постраждалим від конфлікту; притягнення винних до відповідальності та запобігання безкарності; забезпечення права на правду про збройний конфлікт; впровадження заходів з недопущення виникнення конфлікту в майбутньому [12].

У 2021 році Кабінетом Міністрів України був внесений проєкт Закону України «Про засади державної політики перехідного періоду», який наразі відкликаний. У вказаному законопроєкті пропонувалось визначити основні засади і напрями державної політики у перехідний, конфліктний та постконфліктний періоди. Зокрема, що стосується дотримання прав дітей: вказувалось на необхідності активізації національно-патріотичного виховання, насамперед серед дітей та молоді у перехідний період; забезпечення доступу до закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та засобів масової інформації України, щодо осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях; здійснення ефективної освітньої політики, формування стратегії громадянської освіти на деокупованих територіях, державної підтримки вивчення української мови та історії України, як захід з недопущення повторення окупації [13].

Наведене свідчить про необхідність формування в Україні якісного нормативно-правового підґрунтя, що демонструвало би суспільству та міжнародним партнерам політичну готовність України до реінтеграції окупованих територій. Крім того, у такій нормативній базі має бути приділена окрема увага відновленню ідентичності і захисту прав дітей, враховуючи прогнозовані виклики і ризики у цій сфері.  

Перспективи застосування елементів перехідного правосуддя в Україні в аспекті захисту прав дітей.

В рамках дослідження цієї теми, слід проаналізувати визначені елементи перехідного правосуддя в контексті захисту прав дітей і впливу на формування їх колективної памʼяті у майбутньому.

Кримінальне переслідування. Відновлення законності на окупованих територіях, проведення ефективного розслідування і покарання осіб, винуватих у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти дітей, є одними із пріоритетних завдань держави. Такі заходи в повній мірі відповідають інтересам і запитам суспільства, та мають здійснюватися з дотриманням всіх міжнародних стандартів права на справедливий суд. При цьому, важливо забезпечити максимально відкриті судові процеси, аби продемонструвати суспільству легітимність судових процедур та довести інформацію про конкретні підтверджені факти вчинення злочинів. Такі факти, в перспективі, можуть стати предметами вивчення в рамках навчальних процесів для досягнення правильної виховної мети. 

Водночас, необхідно дотримуватись розумного балансу між  миром і правосуддям, та не допустити того, аби кримінальне переслідування перетворилось на помсту тим громадянам, які залишились на окупованій території і були вимушені підтримувати відносини з окупаційною владою. Зокрема, у юридичній спільноті дискусійним залишається питання доцільності кримінального переслідування окремої категорії населення окупованих територій за колабораційну діяльність, яка не завдала істотної шкоди державі, або була направлена на підтримання життєдіяльності окупованої території. Тому, є важливим, щоб кримінальне переслідування мало не репресивний, а захисний і виховний характер. Також, на нашу думку було би корисним запровадження психологічного супроводу сімʼям з дітьми і дітям, чиї батьки були засуджені за вчинення тяжких злочинів, повʼязаних з воєнною агресією проти України. 

Відшкодування. В рамках цього механізму необхідно забезпечити можливість отримання справедливої компенсації дітям, які постраждали від наслідків війни. При чому, це стосується в рівній мірі як дітей, які стали безпосередніми жертвами, так і тих, хто втратив близьких у звʼязку із вчиненням воєнних злочинів. Реалізація цього механізму потребує від держави створення адміністративної процедури, в рамках якої можливо визначити статус жертв, розмір та порядок отримання компенсації. Однак, видається економічно обґрунтованим, що забезпечення виплати таких компенсацій переважно має здійснюватися за рахунок ресурсів держави-агресора, а тому перспектива реалізації системи відшкодування залежить від успішних політичних рішень і домовленостей.

Встановлення істини. На нашу думку, цей елемент є одним із найбільш важливих в контексті відновлення ідентичності українських дітей за наслідками окупації, а також налагодження взаємовідносин з дітьми, які повернуться додому на деокуповані території. Встановлення істини передбачає цілий комплекс інформаційних заходів, всі з яких направлені на доведення обʼєктивної інформації про причини, хронологію і наслідки війни. При цьому важливим є донесення позиції, що жертвами збройного конфлікту є, як ті діти, які виїхали з окупованих територій, так і ті, що були в окупації. Завдяки доведенню правдивої інформації, у молодого покоління має бути сформоване однакове ставлення до подій війни. В рамках цього елементу світовий досвід пропонує створення спеціальний комісій по встановленню істини. Так, у докладі Генерального секретаря ООН від 2004 року зазначено, що було створено більше 30 таких комісій, і вони здатні принести велику користь, допомагаючи суспільству в період після конфлікту встановлювати факти минулих порушень прав людини, укріплювати режим відповідальності, зберігати докази, виявляти порушників та вносити рекомендації з приводу відшкодування та організаційних реформ [9].

На нашу думку, створення таких комісій у національній системі України має бути політично, організаційно та економічно виваженим. Як свідчить міжнародна практика, у багатьох випадках такі комісії мали досить широкі повноваження, зокрема з проведення розслідувань та збору доказів, що в свою чергу потребує прийняття належної правової бази для їх легітимізації та функціонування. Виходячи із сучасних політичних  та економічних реалій, вважаємо, що створення таких комісій не буде виправданим. Водночас, пропонуємо забезпечити досягнення необхідного результату завдяки взаємодії судових та правоохоронних органів, засобів масової інформації, місцевих органів виконавчої влади, а також учасників освітнього процесу. Так в українській журналістиці вже обговорюють виклики, які постануть при відновленні роботи на деокупованих територіях, зокрема наголошується, що підготовку до такої роботи слід починати заздалегідь [14]. Також, освітні процеси повинні включати відкриті обговорення подій окупації та війни, із висвітленням негативних наслідків збройної агресії проти України. 

Реформи. Основні реформи у сфері захисту прав дітей на деокупованих територіях мають стосуватись відновлення роботи закладів освіти, проведення навчання дітей з урахуванням негативного досвіду окупації, проведення поступового патріотичного виховання та ліквідація наслідків російської пропаганди. Зокрема, потребує вирішення питання продовження навчання дітей, які навчались під контролем країни-агресора, та умови легалізації отриманих ними документів про освіту. Також, слід забезпечити надання психологічної підтримки дітей, як в рамках освітніх заходів, так і на сімейному рівні. При проведенні освітньої і виховної політики, органи державної влади та місцевого самоврядування мають вживати заходи щодо недопущення дискримінації дітей, особливо за ознаками «ті хто залишився» та «ті, хто виїхав на час окупації».

На міждержавному рівні, необхідно продовжувати роботу з повернення всіх українських дітей, які були незаконно депортовані на територію росії, а також прийняти для цього відповідну законодавчу базу.

Висновки. 

Проаналізована тема підтверджує актуальність проведення державою підготовки до реінтеграції окупованих територій, особливо у сфері дотриманні прав дітей. Така підготовка є необхідною, як для формування на загальнодержавному рівні зрозумілої та виваженої політики перехідного періоду, так  для інформування населення щодо дійсних намірів держави захистити громадян, повернути демократію і законність на окуповані території. Для відновлення миру, правопорядку та захисту прав дітей, дієвим механізмом має стати перехідне правосуддя, досвід застосування якого на міжнародному рівні вже довів свою ефективність. Водночас, застосування перехідного правосуддя потребує прийняття належної правової бази, а вжиті державою заходи мають враховувати потреби молодого покоління, окремо передбачати заходи захисту прав дітей та не допускати дискримінації.

Стаття підготовлена Центром громадянської просвіти «Альменда» у рамках проєкту «Кроки назустріч один одному: наближення реінтеграції молоді з ТОТ». Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, репрезентовані у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Перелік використаних джерел.

1. Понад пів мільйона українських учнів досі за кордоном: які поради дало МОН. URL:
   https://24tv.ua/education/navchannya-ditey-za-kordonom-pid-chas-viyni-mon-nazvali-kilkist_n2378751 (дата звернення: 08.10.2023).
2. Портал «Діти війни». URL: https://childrenofwar.gov.ua (дата звернення: 08.10.2023).
3. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної ради з прав людини. Дії влади, України, спрямована на захист прав дітей. URL: https://ombudsman.gov.ua/childrenofwar-2023/dii-vlady-ukrainy-spriamovani-na-zakhyst-prav-ditei#ref1 (дата звернення: 07.10.2023).
4. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text (дата звернення: 06.10.2023).
5. Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text (дата звернення: 06.10.2023).
6. Діти війни. Право на життя та ідентичність. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: https://niss.gov.ua/news/statti/dity-viyny-pravo-na-zhyttya-ta-identychnist) (дата звернення 07.10.2023).
7. Аналітичний звіт «„Кримський сценарій“: як Російська Федерація знищує українську ідентичність дітей на окупованих територіях». Центр громадянської просвіти Альмеда. 2023. URL: https://almenda.org/analitychnyy-zvit-universalnyy-soldat-2022-2023/ (дата звернення: 09.10.2023). 
8. Моніторинговий звіт «“Універсальний солдат” за січень-березень 2023. Центр громадянської просвіти Альмеда. URL: https://almenda.org/category/pub/monitoringi/ (дата звернення: 09.10.2023).
9. Доповідь Генерального секретаря ООН «Господство права и правосудие переходного периода в конфликтных и постконфликтных обществах», No S/2004/616 від 23 серпня 2004 року. URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N04/395/31/PDF/N0439531.pdf?OpenElement (дата звернення: 07.10.2023). 
10. Блага А., Мартиненко О. Концепція перехідного правосуддя в Україні: уведення у площину юридичної науки. Юридичний вісник. 2019/4. С. 30-35. URL:  http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/15860/А.%20Блага%2c%20О.%20Мартиненко%20Концепція%20перехідного%20правосуддя%20в%20Україні%20уведення%20у%20площину%20юридичної%20науки.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення 08.10.2023).
11.  Лузан. Т. Елементи перехідного правосуддя. Юридична газета Online. 2021. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/sudova-praktika/skladovi-elementi-perehidnogo-pravosuddya.html  (дата звернення 08.10.2023).
12. Гурковська Н. Шлях до миру: через перемогу і перехідне правосуддя. Експертний центр з прав людини. 2023. URL: https://ecpl.com.ua/news/shliakh-do-myru-cherez-peremohu-i-perekhidne-pravosuddia/ (дата звернення: 06.10.2023).
13. Проект Закону про засади державної політики перехідного періоду № 5844 від 09.08.2021. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72625 (дата звернення: 07.10.2023).
14. Адамович Н. «Не можна просто сказати – тепер ми прийшли вас рятувати»: Як повернути українську журналістику на деокуповані території. ZMINA. 2023. URL: https://zmina.info/articles/rozumity-audytoriyu-staty-potribnym-navit-nezaminnym-i-takym-komu-doviryayut-cze-najskladnishe/ (дата звернення: 08.10.2023).