Чому російський єдиний підручник з історії порушує міжнародне право або новий вимір пропаганди на окупованих територіях
У 2023 році Російська Федерація випустила оновлений підручник з історії Росії для 10-11 класів, який став предметом розгляду експертної спільноти, яка детально проаналізували зміст цього підручника та меседжі, які Росія намагається нав’язати дітям в Росії і на окупованих нею територіях. Заперечення існування України, розпалювання ненависті проти народів (в тому числі корінних народів і національних меншин), підтримка російсько-української війни і підготовка дітей до війни проти «нацизму» під час «СВО» (бо саме так російсько-українську війну називають російські пропагандисти) – це тільки низка з того, що діти мають не тільки вивчати в школах, а й обирати відповідні варіанти відповіді на тестових завданнях під час російського «ЕГЭ» (прим. – російський аналог ЗНО).
Фокусуючись на всіх цих безумовно проблемних моментах, важливо не втратити ключовий момент – форма, через яку всі ці меседжи транслюються українським дітям на ТОТ, а саме єдиний підручник з історії, повний контроль над змістом якого має діюча влада Російської Федерації. Повідомлялось, що більше 750 тис. екземплярів було розповсюджено по території РФ, і до цієї цифри росіяни включають тимчасово окуповані території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Підручник під ред. колишнього міністра культури РФ і нинішнього помічника президента РФ та радника Путіна з військової історії Мединського В. і ректора “МГІМО” (прим. – Московського Державного Інституту Міжнародних Відносин) Торкунова А. є фактично безальтернативним джерелом знань для школярів, бо українські книги вилучаються з бібліотек в рамках «денацифікації історії», а доступ до іноземних і українських веб-ресурсів блокується окупаційною владою. Тому важливо не тільки звертати увагу на зміст цього підручника, а й на сам факт існування фактично єдиного джерела «історичної правди» – за словами вищого керівництва РФ. Але навіть сам факт існування “єдиного підручника” і його розповсюдження на окупованих територіях є порушенням права українських дітей на освіту.
Підручники з історії: історія і сучасність
Вперше про звʼязок між наративами, викладеними в підручниках і війнами на міжнародному рівні заговорили під час Ліги Націй (1919-1946 рр.) у рамках Комітету з Інтелектуального Співробітництва. Підручники треба було звільнити від націоналістичних та односторонніх інтерпретацій, і головне – наративи, закладені авторами, мали сприяти примиренню та підтриманню миру між народами. У 1937 році була навіть прийнята спеціальна декларація щодо вивчення історії, але на жаль, її положення залишилися задекларованими суто на папері. Натомість у нацистській Німеччині (як і у Радянському Союзі і низці інших тоталітарних держав) затверджені державою підручники активно використовувались як засіб розповсюдження пропаганди серед дітей і молоді, в тому числі пропаганди війни через “велике історичне минуле”. Розповсюдження цих наративів зробило свій внесок і у початок Другої Світової Війни і її трагічних наслідків для всього світу.
Після закінчення Другої Світової війни і під час обговорення тексту Загальної Декларації Прав Людини, представник Світового Єврейського Конгресу А. Істерман запропонував додати до статтті 26 параграф 2, в якому закріплено, що освіта
повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру.
Свою позицію він аргументував тим, що освіта була одним з головним чинників двох Світових Воєн, і тому не можна спрощувати право на освіту до суто технічних аспектів доступу до освітніх установ. Крім того, дане положення мало слугувати важелем, який би унеможливлював використання освіти для насадження конкретної ідеології з боку держави. Так запровадження спрямувань освіти стало тим маркером, який визначав зміст освітніх програм, і мав захистити дітей від індоктринації з боку держави.
У 1946 році під час першої Загальної конференції ЮНЕСКО було затверджено «Програму вдосконалення підручників і навчальних матеріалів як допоміжних засобів у розвитку міжнародного взаєморозуміння». Роль освіти у розбудові миру і подоланні конфліктів все частіше згадувалась у міжнародних документах, а у 2013 році діюча на той момент доповідачка з культурних прав Фаріда Шахід видала дослідження по викладанню історії, в якому комплексно розглянула питання підручників і єдиного підручника з історії – концепції, що з 2023 року діє в Росії і на окупованих нею територіях.
Єдиний підручник з історії є несумісним з правом на освіти
В дослідженні Фаріди Шахід цілий розділ присвячено питанням підручників з історії, тому що вони є важливим інструментом в руках урядів для передачі учням офіційного історичного наративу. В країнах, де викладання історії здійснюється за єдиним наративом, підручники вважаються вирішальним інструментом для передачі урядових меседжів якнайширшій аудиторії. Таким єдиним наративом є оновлений російський державний федеральний стандарт, який встановлює вимоги щодо викладання предметів гуманітарного циклу, включно з історією. Наприклад, за результатами вивчення історії учні мають набути «відчуття гордості за Росію», «готовності служіння» Росії і відчувати «відповідальність за її долю». Дані стандарти запроваджуються з 1 вересня 2023 року на всій окупованій Росією території України.
Наявність єдиного підручника історії неминуче сприяє монополії одного наративу над усіма іншими, особливо коли закони та нормативні акти не передбачають проведення відкритих тендерів, що дозволяють конкуренцію між підручниками. В РФ такі тендери відсутні, а підручники для дітей пишуться лояльними до влади пропагандистами як-от колишній міністр культури В. Мединський, якого називають одним з ідеологів сучасного «рашизму» – кажуть, що це він пише псевдоісторичні статті Путіна, як-от статтю 2021 року про «історичну єдність українців та росіян». Крім того, в Російській Федерації історія використовується як один із засобів масової пропаганди для впливу на свідомість людей. В контексті тимчасово окупованих українських територій слід згадати сумнозвісний позаурочний курс «Росія – моя історія» (ориг. – «Россия – моя история»), в якому приступні модулі на кшталт «Бандерізація повоєнної України», а також дітям розповідають про «прославлення неонацизму в сучасній Україні».
Крім того, наявність єдиного історичного наратива, який просувається через єдиний підручник, позбавляє дітей права розвивати власну історичну перспективу у процесі навчання, що є невід’ємною частиною права на освіту. Російський єдиний історичний наратив, який впроваджується серед українських дітей на ТОТ, фактично розпалює ненависть щодо українців і України, називаючи її «неонацистстькою державою», спотворює сутність російсько-української війни, називаючи її “продовженням боротьби проти нацизму”, і заперечує факт існування України як такої – бо за версією російських пропагандистів, Україну вигадали австро-угорці, щоб нашкодити Росії. Роль єдиного підручника є ключовою у цьому процесі – коли українські підручники і книги вилучаються з бібліотек на окупованих територіях, коли блокується доступ до незалежних ресурсів, а книги про геноцид українців вносяться до списку екстремістських матеріалів, люди фактично позбавляються доступу до альтернативних джерел інформації. Діти, через особливості власної психіки, є особливо вразливими для пропаганди, і для цього росіяни готують нові версії підручнику: до вересня 2024 року мають зʼявитися нові єдині підручники для школярів 5-9 класів. Слід зазначити, що відповідні наративи і цілі вже прописані в навчальних програмах, а єдині підручники мають закріпити і посилити їхній пагубний ефект на українських дітей, якщо окуповані території не будуть звільнені у найкоротший час.
Підручник як зброя
Російська Федерація вже не приховує того, що освіта використовується нею як зброя для майбутніх поколінь, яке має змалечку готуватися померти во імʼя «великої Росії». Тому дивним виглядає мовчання міжнародних організацій, які мають моніторити виконання Росією забезпечення права на освіту дітям, які знаходяться під її юрисдикцією, в тому числі українських дітей під окупацією РФ. Це стосується і згаданої вище Фаріди Шахід, яка з 2022 року є Спецдоповідачкою ООН з права на освіту, і ще жодного разу не звернула уваги на те, як Росія сповторює саму сутність права на освіту. Тим паче, що наративи, які розповсюджуються через єдиний підручник з історії (існування якого само по собі є порушенням права на освіту, і не тільки в контексті тимчасово окупованих територій), і в якому точно не сприяється «діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру» є протиправними з точки зору зобовʼязань Росії за міжнародним правом. Натомість, українських дітей готують до війни проти власної держави, навчаючи пишатись російськими військовими перемогами і бути готовими боротися з ворогами Росії, що включає не тільки Україну, а й весь «колективний Захід» разом із країнами блоку НАТО. Тому важливо вже зараз бути готовими не тільки до військової деокупації, а й до роботи з подоланням пагубного впливу російської «мʼякої зброї», яка вже зараз намагається знищити українську ідентичність на захоплених територіях.
Стаття підготовлена Центром громадянської просвіти «Альменда» у рамках проєкту «Кроки назустріч один одному: наближення реінтеграції молоді з ТОТ». Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, репрезентовані у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки
