Як в «освіті переможців» Стратегічного плану МОН не знайшли місце для дітей в окупації
11 березня 2024 року Міністерство освіти та науки України (далі – МОН) представило Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року, дав йому амбітну назву «освіта переможців». Водночас планування діяльності охоплює період з 2024 року до 2027 року, тож враховуючи ситуацію на лінії бойових дій російсько-української війни, на нашу думку, Стратегічний план (далі – План) повинен був окреслити діяльність центрального органу виконавчої влади під час війни або початку постконфліктного періоду і трирічний термін занадто малий для подолання викликів війни та підготовці “переможного економічного прориву України та розвитку людського капіталу”.
Експерти громадської організації «Центру громадянської просвіти «Альменда», яка з 2014 року займається захистом права на освіту мешканців тимчасово окупованого Криму, ретельно проаналізували План з метою ознайомлення з запланованою діяльністю МОН щодо подолання викликів створених окупацією значної території України (станом на лютий 2024 року Росія контролює приблизно 26% української території).
Дійсно, «метою документа є актуалізація стратегічних пріоритетів і цілей Міністерства освіти і науки України на середньостроковий період до 2027 року, зокрема для подолання викликів, пов’язаних із військовою агресією РФ, виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, положень Цілей сталого розвитку».
Як зазначено у преамбулі документу “цей документ розроблено під загальною координацією віцепрем’єр-міністра з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій України — міністра цифрової трансформації України Михайла Федорова, під керівництвом міністра освіти і науки України Оксена Лісового та координацією першого заступника міністра освіти і науки України Євгена Кудрявця”. Також до визначення стратегічних цілей діяльності МОН були долучені 7 профільних заступників міністра освіти і науки України. Водночас, в документі зазначено, що були враховані результати публічних консультацій з експертами у сферах освіти і науки щодо проблем і пропозицій їхнього вирішення, але про це трошки пізніше.
План починається з розділу «Аналіз стану справ», який представлено дуже сучасно через візуальну інфографіку та лаконічно викладених тезах викликів (стор. 11-19). Виходячи з документу, він враховує кількісні показники щодо загиблих та поранених дітей, зруйнованих та пошкоджених закладів освіти і об’єктів наукової інфраструктури, режими, в яких працюють заклади освіти. Ключові виклики у сфері освіти і науки були розділені на чотири групи: «втрата людського капіталу; зруйнована інфраструктура; потреба в трансформації змісту й організації освітнього процесу й наукової діяльності; проблеми, пов’язані з фінансуванням освіти і науки».
Цілком логічно пошукати визначення викликів щодо перебування дітей в окупації в групі «втрата людського капіталу», але серед зазначених там викликів більшість пов’язана з науково-педагогічними працівниками, що забезпечують діяльність закладів освіти. Щодо здобувачів освіти з тимчасово окупованих територій ( далі ТОТ) вони з’являються лише серед загального переліку (стор. 15 «Значні зміни в контингенті здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, спричинені війною (ВПО, особи, які виїхали за кордон через війну; особи, що перебувають на тимчасово окупованих територіях).
Ще одна група викликів «Виклики, пов’язані зі змістом та організацією освітнього процесу і наукової діяльності», якщо і вказує на проблеми пов’язані з окупацією, то дуже завуальовано:
- Забезпечення освітніх послуг для дітей, що перебувають на лікуванні або реабілітації в закладах охорони здоров’я, зокрема отримали поранення, травми чи постраждали внаслідок війни;
- Освітні втрати, зумовлені тривалим навчанням здобувачів освіти в умовах пандемії та війни.
Таким чином понад 1 млн. 600 тис. українських дітей, що зараз перебувають в окупації під російськими пропагандистськими впливами, зазнають щоденної індоктринації свідомості та готуються «як мобілізаційний резерв» для тривалої війни з Україною та «колективним Заходом», майже не згадуються розділі «Аналіз стану справ» .
Хоча, автори Плану звертають увагу на тому, що «сьогодні роль освіти і науки полягає не лише в підготовці здобувачів до життя та подальшого навчання, а й у формуванні їхньої національної свідомості, культурних цінностей, відповідальності, суб’єктності, критичного мислення».
Чи планує МОН повертати українських дітей, що перебувають в окупації до освітнього простору України?
Чє викликом перебування українських дітей в окупації?
Чи є серед стратегічних та операційний цілей питання реінтеграції дітей, що перебувають або перебували в окупації?
.
Під будь-яким стратегічним плануванням розуміється процес, спрямований на розробку і впровадження стратегії розвитку середовища, в якому існує громада, країна, а також пристосування до цих змін. Стратегічне планування характеризує не тільки основний шлях розвитку системи, в даному випадку системи освіти, але й дозволяє модифікувати його або, якщо потрібно, коригувати напрям, беручи до уваги зміни середовища.
У Стратегічному плані дуже чітко зазначено, що місія МОН – формувати державну політику, «спрямовану на стимулювання розвитку освіти і науки в Україні для інтелектуального, культурного і професійного розвитку особистості, формування якісного людського капіталу та згуртування суспільства …» І ця державна політика зумовлена необхідністю змін і подоланням наслідків війни, та глобальних контекстів, з огляду на євроінтеграційний шлях України. Саме ці контексти визначають пріоритети в освітній політиці МОН (стор. 21-23)
Серед них є пріоритети, які стосуються «окупованої освіти», а саме :
- Подолання освітніх втрат здобувачів освіти.
- Реінтеграція (політика інтеграції українців, які перебували за кордоном або на окупованих територіях, в українське суспільство).
Крім того, серед пріоритетів є «Підтримка українців за кордоном (діаспора, суб’єктність України, МУШ)», але відсутній пріоритет в редакції «Підтримка українців на тимчасово окупованих територіях».
Водночас дуже дивно виглядає і те, що пріоритет реінтеграції стосується лише тих, хто перебував на окупованих територіях.
Таким чином, складається враження, що модифікації системи освіти з урахуванням викликів окупації не передбачається зазначеним Стратегічним планом.
А як щодо тих, хто зараз перебуває в окупації?
Відповідь на це питання експерти організації шукали в розділах «Ключові напрями трансформацій та показники результативності», «Принципи, якими керуємося», «Матриця змін», «Наші стратегічні індикатори», «Стратегічні пріоритети МОН до 2027 року» тощо.
Незважаючи на дев’ять стратегічних пріоритетів, на жаль, аналіз документу дозволяє зробити висновок, що майже 1 млн. 600 тис. українських дітей в окупації не є об’єктом державної політики МОН. Єдина пряма згадка про цих громадян є в Стратегічній цілі 2.3 (Пріоритет 2, стор. 79), де серед завдань – розроблення рекомендацій із подолання освітніх втрат на деокупованих територій, водночас тимчасово окуповані території не згадуються. Хоча для дітей, які перебувають за кордоном, передбачено створення умов для забезпечення навчання в українських школах, розширення спроможностей Міжнародної української школи ( МУШ) тощо.
Слід зауважити, що за оцінками численних звітів громадських організацій молодь в окупації досі не може користуватися рівними освітніми правами щодо отримання безоплатної загальної середньої освіти: вона все ще надається неефективними засобами – тобто дистанційні методи навчання або ж через самоосвіту (екстернатна форма) – коли держава виконує лише контролюючу функцію (у формі державних іспитів), без розробки програм подолання освітніх розривів та відповідних навчальних програм для онлайн курсів.
Окрім того за оцінкою національних та міжнародних організацій процеси стирання української ідентичності у дітей на тимчасово окупованих територіях набули загрозливих масштабів через зміну політик РФ, особливо це помітно на ТОТ Херсонщини та Запоріжжя.
Тому дивує, що проекти щодо збереження національної ідентичності МОН заплановані лише для дітей за кордоном.
Також варто звернути увагу на Стратегічну ціль 3.1. «Кожна дитина в Україні має можливості для формування національної ідентичності, розвитку талантів та здібностей у системі позашкільної освіти» (Пріоритет 3, стор. 86-87), яка також не включає завдань щодо збереження національної ідентичності дітей, які перебувають в окупації.
Окрім того, Пріоритет 1: Освіта дітей раннього та дошкільного віку (Стор. 52 – 65) зовсім не розглядає питання наявності дітей дошкільного віку на тимчасово окупованих територіях, але вже зараз діти на окупованих територіях практично з ясельної групи занурені в штучно створену російську мілітаристську дійсність.
Щодо Пріоритету 5: Якісна вища освіта, то жодна стратегічна ціль не включає питання реінтеграції молоді з тимчасово окупованих територій. Хоча в 2016 році для усунення дискримінації та створення рівного доступу до вищої освіти Міністерством освіти і науки України (МОН) був створений особливий порядок тестування знань через освітні Центри «Крим-Україна» (так звана вступна процедура «Квота-2», введена Наказом МОН № 271), а також вжито низку інших заходів для спрощення вступу до вишів для кримської молоді.
Але підтримка та розвиток цього перспективного напрямку реінтеграції не передбачено Планом МОН. Єдине, що може частково торкатися підтримки молоді ВПО, яка вступає в ЗВО України, це завдання 5.5.4.4. Стратегічної цілі 5.5., а саме: «Удосконалення надання особливої підтримки держави через посилення її адресності та монетизації оплати послуг із навчання для здобуття вищої освіти недостатньо представленим, незахищеним і вразливим групам населення, особливо з урахуванням наслідків війни» (стор. 127).
В цьому випадку, мова повинна йти про кардинальну зміну вступу через Освітні Центри з гарантованою Квотою-2 на іншу Модель забезпечення рівного доступу до вищої освіти для вразливої групи (молодь з окупованої території) і діяльність МОН щодо створення такої Моделі має бути наявна в Плані.
Контекст Пріоритету 8: Цифрова трансформація освіти і науки, знову вказує лише на забезпечення права на освіту дітей та молоді, що перебуває на підконтрольних українській владі територіях, а діти що перебувають в окупації взагалі не розглядаються у «відповідній екосистемі» (стор.156-157).
І, нарешті, Пріоритет 9: Підтримка та супровід осіб з особливими освітніми потребами, де, на думку експертів ЦГП «Альменда» повинні були з’явитися стратегічні та операційні цілі, завдання та очікувані результати щодо здобувачів освіти з окупованих територій. Тим більш, що серед ключових результатів Плану зазначено, що «УСІ діти й дорослі, незалежно від освітніх потреб, стану здоровʼя та інших станів, мають можливість отримувати якісні освітні послуги й підтримку в освітньому процесі, що відповідає їхнім індивідуальним потребам та інтересам» (стор. 169).
Окрім того, стаття 1 Закону України «Про освіту» визначає, що «особа з особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту».
Аналіз цього Пріоритету, на жаль, показує, що тлумачення терміну «особа з особливими освітніми потребами» з боку МОН, стосується лише дітей які мають певні порушення здоров’я, отримали психологічні травми, перебувають на стаціонарному лікуванні або реабілітації. Хоча цілком зрозуміло, що діти, що опинились в окупації – це діти, які також, потребують додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.
Таким чином, аналіз майже 170-ти сторінок Стратегічного плану залишає відчуття, що громадяни України, що перебувають в окупації, викреслені з майбутнього України.
Чи є ігнорування мешканців ТОТ загальнодержавною політикою або це особлива політика МОН?
Необхідно зауважити, що з початку окупації у 2014 році Російською Федерацією частини території України держава Україна обмежена у можливості гарантувати конституційне право на освіту громадян, котрі мешкають на цих територіях, через цілеспрямовану політику РФ щодо асиміляції населення окупованих територій, блокування будь-яких каналів зв’язку окупаційною владою, обмеженнями доступу на підконтрольну Уряду України територію.
Міжнародне право, в свою чергу, хоч і покладає широке коло обов’язків на державу-окупанта, водночас не знімає відповідальності з держави-суверена, зокрема не звільняє її від зобов’язань щодо забезпечення доступності освіти для всіх громадян. Тим більше, що реінтеграція молоді є необхідним елементом реінтеграції території.
На противагу цим викликам Україна з початку війни і дотепер формує державну політику, створює відповідні нормативні акти, які мають забезпечити доступ до української освіти та усунути дискримінацію.
Згідно зі ст. 3 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України“ (ч. 1 ст. 4-1) вказує, що однією із цілей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у передбаченому законом обсязі. А відповідно до ч. 2 ст. 5 цього ж закону, основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є:
- захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини;
- забезпечення доступу до закладів освіти та медіа України.
Для захисту прав і свобод громадян України, що перебувають на окупованих територіях, був створений відповідний орган виконавчої влади – Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України , були розроблені Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, після повномасштабного вторгнення було оновлено ПЛАН ЗАХОДІВ з реалізації Стратегії. Згідно з Планом відповідальним за виконання майже 17 заходів вказано МОН. Зокрема, за такі заходи, як
- Розроблення і впровадження комплексних методик щодо подолання наслідків мілітаризації освіти та перенавчання дітей і молоді на деокупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя;
- Забезпечення реалізації бюджетної програми щодо реінтеграції молоді з тимчасово окупованої території;
- Розвиток освітніх та адаптаційних програм, впровадження закладами освіти програм обміну, навчання та стажування за кордоном для дітей та молоді з тимчасово окупованої території;
- Започаткування програм з підтримки молоді з тимчасово окупованої території в роботі Українського культурного фонду, Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, Українського молодіжного фонду;
- Забезпечення доступу дітей з тимчасово окупованої території до освітніх програм в Україні, зокрема проходження програми повної середньої освіти у формі онлайн-курсів на освітніх платформах за українськими стандартами;
- тощо
Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим була презентована Стратегія когнітивної деокупації Криму, в якій пропонується комплекс стратегічних, оперативних і тактичних заходів, що мають бути заплановані та здійснені різними суб’єктами для підготовки, спрямування та оцінки довгострокових суспільно-політичних, соціально-економічних і соціально-психологічних процесів адаптації соціальних цінностей та світогляду мешканців Криму до, під час та після кінетичної та/або дипломатичної деокупації півострова і, як наслідок, повного відновлення дії українського законодавства та суверенітету над територією півострова.
Низка громадських організацій неодноразово вказувало на недостатню увагу з боку МОН щодо освітніх потреб мешканців ТОТ, ними були напрацьовані рекомендації на основі ретельного аналізу становища дітей в окупації, щодо формування державної освітньої політики. Зокрема, Дорожня карта щодо політики реінтеграції дітей та молоді, які перебували в окупації , Відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях тощо.
Крім того, під час підготовки Стратегічного плану з боку МОН була спроба залучити до публічних консультацій експертів у сферах освіти і науки щодо проблем і пропозицій їхнього вирішення, зокрема представників громадянського суспільства, що займаються питаннями освіти для окупованих територій. Але, майже жодна з пропозицій не була імплементована до Плану.
Таким чином, МОН або свідомо ігнорує загальнодержавну політику щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій, або не відчуває спроможності силами Міністерства вирішити складні питання забезпечення права на освіту ОСОБЛИВИХ потреб дітей, що є заручниками агресора.
Можливо, нарешті, варто створити окремий Директорат освіта для тимчасово окупованих та деокупованих територій, а не «закривати очі» на 1 млн. 600 дітей ?
P.S. Так само як і дітей з тимчасово окупованих територій, Міністерство освіти і науки України не помічає й десятки тисяч педагогів, які живуть на тимчасово окупованих територіях.
Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Шлях вперед: закладаючи основи для спільного майбутнього», який виконує ЦГП «Альменда». Погляди, висловлені в цій публікації, належать авторам і можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.
