Дискримінаційне переслідування українських дітей на ТОТ через порушення права на освіту, а саме фактичне позбавлення дітей доступу до освіти, яка відповідає стандартам МППЛ
Лещенко Андрій, керуючий партнер АО «Прайм Юріс», адвокат, експерт Ради Європи
У написаному у 1949 році Джорджем Орвеллом антиутопічному романі «1984» міститься цитата, яка стала пророцтвом у 21 сторіччі відносно освітньої політики Росії як окупанта на тимчасово окупованих територіях України. Ця цитата говорить про наступне: «Якщо партія могла маніпулювати минулим і казати про ту чи ту подію, що вона ніколи не відбувалася, – то хіба це не було ще страшніше за тортури або смерть?». На сьогоднішній день, як і у антиутопії Орвелла, Російська Федерація (надалі – РФ) використовує освіту на окупованих українських територіях як «зброю впливу» і частину гібридної війни, позбавляючи українських дітей права на доступ до освіти і проводячи повну мілітаризацію освіту щодо українських дітей всупереч міжнародним стандартам прав людини. Залучений експерт ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда” – Лещенко Андрій, керуючий партнер АО «Прайм Юріс», адвокат, експерт Ради Європи, проаналізував які міжнародно-правові акти в сфері освіти захищають право на освіту на ТОТ, а також факти прмої та непрямої дискримінації українських дітей через порушення їх права на освіту
Як держава-окупант, РФ прийняла ряд Федеральних конституційних законів про прийняття українських областей до складу РФ та створення у складі РФ нових суб’єктів, оголосивши при цьому ряд окупованих територій України та визнає ці території частиною РФ. З одного боку, це є прямим підтвердженням факту окупації і здійснення ефективного контролю над цими територіями з боку РФ, з іншого боку РФ вважає це своєю територією, внаслідок чого не вважає за необхідне дотримуватися норм як міжнародного гуманітарного права, так і прав і свобод, гарантованих міжнародними договорами.
Відповідно Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих РФ, який затверджений Наказом Міністерством питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 в діючий редакції, до тимчасово окупованих територій відноситься Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, частина Донецької, Луганської областей, частина Запорізької та Херсонської області, невелика частина Миколаївської та Харківської області.
Внаслідок наявності військових та невійськових дій РФ на тимчасово окупованих територіях України, здійснення влади на цій території від імені влади РФ та поширення законодавства РФ на окуповану територію, яка юридично належить Україні, Російська Федерація відповідно до міжнародних актів повинна забезпечити в такому регіоні права і свободи людини та громадянина, зокрема і права на освіту. Також РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод людини та громадянина, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
Міжнародно-правові акти в сфері освіти, які захищають право на освіту на тимчасово окупованих територіях
Окупація кваліфікується міжнародним гуманітарним правом (МГП) як міжнародний збройний конфлікт, тому окуповані території підпадають під правове регулювання норм МГП, в тому числі і суспільні відносини у сфері освіти на окупованих територіях.
Як ми зазначали вище, право на освіту та захист освітніх установ на окупованих територіях врегульовано та знаходиться під захистом міжнародного гуманітарного права (МГП). Додатковий протокол І до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП I), захищає заклади та установи освіти від нападу під час збройного конфлікту, які розглядаються МГП як цивільні об’єкти, що не можуть бути об’єктом нападу. Додатково стаття 56 IV Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї, захищає власність освітніх і наукових установ та заборонує будь-яке захоплення, знищення чи навмисне пошкодження закладів освіти.
Окремо стаття 50 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV) закріплює обов’язок окупаційної держави сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту та вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зв’язків. Вона за будь-яких обставин забороняє змінювати їх громадянський статус. Додатково окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів, щоб забезпечити ними дітей, які втратили батьків чи були з ними розлучені в результаті війни і які не мають можливості отримати необхідне піклування з боку близького родича або друга. Окремо МГП у цій статті вказує, що навчання повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії.
Паралельно з цим, на тимчасово окупованих територіях правові відносини у сфері освіти регулюються та захищаються міжнародним правом прав людини (МППЛ), яке продовжує діяти паралельно незалежно від наявності збройного конфлікту.
Право на освіту як частина стандартів прав людини закріплено та гарантовано наступними міжнародними актами як частини міжнародного права прав людини. Це право захищене ст. 26 Загальної декларації прав людини в, ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (надалі Пакт), ст. 2 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Європейська Конвенція), ст. 8, 29 Конвенції про права дитини, Конвенцією з подолання дискримінації в освіті від 14 грудня 1960 року та іншими актами.
Загалом у теорії МППЛ право на освіту відносять до другої категорії прав, які називають соціально-економічними та культурними правами. Це право не має абсолютного характеру, що надає можливість державі втручатися чи обмежувати право на освіту у випадках, визначених законом.
Заборона дискримінації як один зі стандартів у сфері прав людини гарантована такими міжнародними актами, зокрема ст. 2 Загальної декларації прав людини, ст. 2, 26 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (надалі Пакту), ст. 14 та ст. 1 Протоколу № 12 Європейської Конвенції, Конвенцією з подолання дискримінації в освіті та іншими актами.
На думку Сергія Зайця та Романа Мартиновського, специфіка справ про дискримінацію полягає в тому, що аргументація в них будується на порівнянні. … Тому перший крок у побудові аргументації – ідентифікація неоднакового ставлення, яка відбувається, зокрема, через пошук або вибір так званого компаратора — особи або групи осіб, з якими буде здійснюватися порівняння. Така група осіб має перебувати в аналогічному або максимально схожому становищі.
Також важливе значення має кваліфікація та визначення характеристики чи статусу, на підставі якого відбувається поводження, оскільки визначається заборона дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Окремо виділяють пряму дискримінацію, за якою має місце неоднакове ставлення до осіб, які перебувають у схожому становищі, про що ми писали вище. Під непрямою дискримінацію розуміється однакове відношення держави до осіб чи груп, які перебувають у різному становищі, внаслідок чого особа чи група осіб опиняються у невигідному становищі по відношенню до інших груп.
Тепер від теорії перейдемо до практичних питань класифікації дискримінації українських дітей через порушення права на освіту на тимчасово окупованих українських територіях.
Щодо практичних питань дискримінації українських дітей через порушення права на освіту
У практичній площині кваліфікація дій та бездіяльності органів влади РФ розглядається як дискримінація українських дітей на тимчасово окупованих територіях у сфері освіти, тобто має місце порушення права на освіту (ст. 2 Протоколу № 1 Європейської Конвенції (ст. 13 Пакту) у поєднанні зі статтею ст. 14 Європейської Конвенції (ст. 26 Пакту).
Дискримінація українських дітей у сфері освіти тісно пов’язана як з прямої дискримінацією, тобто з безпосереднім переслідуванням українських дітей з боку РФ, так і з і непрямою дискримінацією, яка виражається в однаковому ставленні з боку РФ до українських дітей у порівнянні з іншими етнічними, національними та культурними етносами та тісно пов’язана з так званою «освітньою» політикою РФ, включаючи тимчасово окупованих українських територіях, які на цей час РФ всупереч положенням міжнародного права вважає власною територією.
Основною ознакою для виокремлення та класифікації відмінного та істотного поводження для класифікації дискримінації є етнічна, національна та культурна ознака, зокрема приналежність українських дітей до етнічної та національної групи українців з її своєрідною мовою, українською культурою, звичаями та традицією.
Компаратором, тобто групою, з якою буде здійснено порівняння українських дітей у праві на освіту виступатимуть діти російського етнічного, національного та культурного етносу на тимчасово окупованих територіях України.
Загалом, у нашому дослідженні можна умовно виокремити як факти прямої дискримінації, так і факти непрямої дискримінації при реалізації українських дітей права на освіту на тимчасово окупованих територіях.
Щодо фактів прямої дискримінації в сфері освіти
З відкритих джерел та аналізу зібраних даних та звітів існують беззаперечні факти щодо систематичної політики РФ про переслідування українських дітей та численні факти про умисні дії органів РФ, які були направлені на вбивства, викрадення, катування, затримання та загалом переслідування українських дітей та українських активістів саме через їх українську ідентичність на тимчасово окупованих територіях, що становить неоднакове поводження у порівнянні з іншими національними групами інших національностей в РФ. Окремо також існує пряма дискримінаційна практика насильницького переміщення українських дітей з тимчасово окупованих територій.
Наприклад, 24 червня 2023 року в окупованому Бердянську органи влади РФ вбили «за антиросійську діяльність» українських 16-річних дітей Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова. Органи влади РФ їх звинувачувала у нібито підготовці диверсії та вже затримували і катували електричним струмом. Раніше до цих вбивств Європарламент прийняв Резолюцію, в якій вимагав негайно припинити провадження проти Оганнісяна і Ханханова, зняти з них звинувачення і звільнити їх. Додатково Європарламент засудив дії Росії, спрямовані проти українських дітей, включаючи їх примусове переміщення та незаконну депортацію, незаконне усиновлення, а також спроби нав’язати так зване “перевиховання”.
За даними Національного інформаційного бюро станом на 16 жовтня 2023 року відомо про 19546 дітей, які депортовані та/або примусово переміщені, хоча точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо. Окремо на сайті зазначено, що за данними з відкритих джерел, озвучуваних РФ, така кількість депортованих або тимчасово перевезених дітей становить 744 000.
Окремо питання щодо масової депортації українських дітей стало підставою для видання Палатою Міжнародного Кримінального Суду 17.03.2023 ордерів на арешт Путіна В.В. та Львової-Бєлової М.О за воєнний злочин незаконної депортації дітей та їх незаконного вивезення.
Усі ці факти вказують, що з українськими дітьми як представниками української національної групи при реалізації права на освіту влада РФ поводилась інакше, ніж з іншими учнями інших національностей, в аналогічній ситуації, що саме по собі являє пряму дискримінацію. Таке відмінне та істотне поводження з українськими дітьми є суттєво відмінним і менш сприятливим, ніж з іншими національними групами на цій території. Додатково така поведінка органів влади РФ не має будь-якої легітимної мети та розумного виправдання з боку РФ, що свідчить про пряму дискримінацію в сфері освіти. Також таке переслідування є активним діянням органів влади РФ, спрямоване безпосередньо проти української групи дітей можна назвати прямо дискримінаційним.
Загалом, політика РФ та її діяльність у сфері освіти, яка направлена на як на фізичне, так і духовне знищення усього «українського» з метою їх перевиховання їх у «відданих солдатів та рабів» РФ мають ознаки не тільки прямої дискримінації, але може бути кваліфіковане з боку МГП як геноцид українців.
Щодо непрямої дискримінації в сфері освіти
Міжнародні стандарти прав людини закріплюють ряд позитивних зобов’язань держав у сфері освіти. Зокрема, за ст. 8 Конвенції про права дітей держава має позитивний обов’язок поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Окремо ст. 13 Пакту ( ст. 28 Конвенції про права дитини) зобов’язує державу спрямовувати освіту і зміцнювати повагу до прав людини і основоположних свобод та забезпечити умови для розвитку дитини у дусі поваги до прав людини.
Ці норми та стандарти прав людини у сфері освіти щодо українських дітей прямо ігноруються з боку РФ, внаслідок чого владою РФ при реалізації права на освіту українських дітей створюється однакове становище з росіянами та іншими групами за етнічною, національна та культурна ознаками. Але у цьому процесі українські діти опиняються у набагато гіршому становищі, оскільки не мають змоги вчитися українською мовою, відвідувати українські навчальні заклади чи навчатися за українською програмою та міжнародними стандартами, що має на меті з боку РФ винищення усього «українського» та подальше залучення вже перевихованих дітей у «відданих солдатів РФ», які можуть бути залучені на окупованих територіях як солдати РФ у війні проти України.
Наприклад, в окупованому Криму на сьогодні залишилась лише одна школа, поблизу міста Феодосія, де нині навчаються до 9 класу 182 дитини і ще 15 дітей навчаються рідною мовою в Севастополі. Тобто загалом в окупованому Криму лише 197 дітей навчаються рідною мовою з 230 тисяч. Таким чином, доступ дітей до освіти на українській мові мають лише 0,09 %, доступ до кримськотатарської мови – 3,10 % від загальної кількості школярів.
Загалом на тимчасово окупованих територіях можна виокремити наступні тенденції російської освітньої політики, які істотно порушують права українських дітей та мають ознаки дискримінації українських дітей у сфері освіти:
1) Відсутність шкіл та можливості навчання на українській мові або кримськотатарській мові, можливість навчання за українською програмою в закладах освіти на ТОТ; 2) Мова ворожнечі та цькування за вживання української мови чи висловлення проукраїнських поглядів; 3) Впровадження в освітні програми та нав’язування дітям концепції «російської громадянської ідентичності» та формування «російських» наративів»; 4) Переслідування та звільнення українських вчителів, перевиховання та залучення до освітнього процесу російських та лояльних до них вчителів; 5) Впровадження в освітні програми «патріотизму» РФ; 6) Мілітаризація освіти; 7) Пропаганда війни.
В проведеному дослідженні “Шкільна освіта: прихована зброя РФ проти України” детально проаналізовано російські освітні програми та їх негативний вплив на українських дітей. Просування цих наративів і нав’язування тези про “один народ”, що активно поширюється в загальноросійському інформаційному просторі, сприяє стиранню національної та культурної ідентичності українських дітей.
Зі Щорічної доповіді Уповноваженого ВРУ з прав людини за 2022 рік вбачається чітка тенденція, за якою на тимчасово окупованих територіях відбувається залучення дітей до воєнізованих дитячих рухів, як-от Юнармія. У закладах освіти посилено вивчаються предмети військового вишколу, російського православ’я тощо.
Метою таких дискримінаційних дій РФ є асиміляція українських дітей, перевиховання їх у дусі «російського патріотизму» та створення сприятливого середовища для залучення українських дітей у якості «військового ресурсу» для війни на стороні РФ. Вже сьогодні ми бачимо результати такої «освітньої дискримінаційної політики», за якою українські діти воюють вже на стороні держави-окупанта проти України.
Наприклад, ЦГП «Альменда» провела дослідження «Меморіальні дошки як доказ злочинів РФ в Криму». Воно є доказом і одночасно показовим результатом дискримінаційної освітньої політики РФ на окупованих територіях. З відкритих джерел зібрано інформацію про 59 дошок, 33 з яких належать особам, народженим після 1998 року. Більшість із цих загиблих були українські діти, які народжені на території незалежної України. Через окупацію Криму опинилися під випливом «російської освітньої політики» з її патріотизмом, і як результат – загинули, воюючи проти України на стороні окупанта.
Тобто українські діти на тимчасово окупованих українських територіях як носії української національної, етнічної та культурної ознаки при фактичній реалізації права на освіту ставляться в рівнозначні умови з росіянами та іншими етнічними групами в РФ. Але така рівнозначна політика з боку РФ ставить їх у неоднакове становище з росіянами, що є непрямою дискримінацією, оскільки РФ повинна була за нормами МГП та стандартами прав людини забезпечити їх право на освіту на українській мові, в їх культурному середовищі і з вихованням на основі поваги до прав людини.
Окрім цього має місце виокремлення у цій групі ще однієї ознаки – дискримінації за мовою, оскільки діти, які розмовляли та вивчали українську чи кримськотатарську мову, ставляться РФ у рівні умови з російськомовними групами, що також є непрямою дискримінацією.
Таке з одного боку нейтральне поводження в освітній політиці РФ з українськими дітьми та росіянами ставить їх у менш сприятливе становище, ніж з іншими національними групами на тимчасово окупованих територіях. Додатково така поведінка органів влади РФ не має будь-якої легітимної мети та не виправдання з боку РФ, що свідчить вже про непряму дискримінацію українських дітей при реалізації їх права на освіту з боку РФ. На відміну від прямої дискримінації, таке переслідування є пасивним діянням органів влади РФ, але у цій ситуації така бездіяльність РФ спрямована безпосередньо проти української групи дітей, що також може вважатися частиною культурного геноциду.
Стаття підготовлена Центром громадянської просвіти «Альменда» у рамках проєкту «Кроки назустріч один одному: наближення реінтеграції молоді з ТОТ». Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, репрезентовані у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки
