Основні проблеми та виклики реалізації права на освіту в умовах російсько-української війни
Право на освіту є основоположним соціально-культурним правом, що забезпечує стабільний розвиток молодого покоління. Право на освіту вважається одним з прав людини «другого покоління» (соціально-економічних і культурних; аспект недискримінації може розглядатися також як громадянське право першого покоління).
Водночас, під час періодів збройних конфліктів та репресивної окупаційної політики, порушення прав людини часто пов’язані із можливостю реалізацією права на освіту, що приводить до втрати освіти. Ці порушення не можуть бути лише непрямим наслідком конфлікту – вони є частиною збройного конфлікту та частиною навмисної та систематичної спроби з боку агресора позбавити дітей та молоді можливості отримувати освіту, а також спроби узаконити репресії та відтворювати моделі жорстокої поведінки й тотальної мілітаризації суспільства.
Наприклад, закриття та знищення шкіл часто використовуються агресорами як “зброя війни для руйнування процесів громадського спротиву на окупованих територіях” або “як зброя культурних репресій проти населення, позбавлення їхнього доступу до освіти або використання освіти для знищення ідентичності (мови, традицій та культурних цінностей)”.
В умовах російсько-української війни, знищення навчальних закладів та унеможливлення реалізації права на освіту не є випадковістю, це частина путінського «плану денацифікації»[1]. І не дивно, що питання збереження освіти повинно стати одним з першочергових завдань української держави, бо освіта відіграє важливу роль у формуванні суспільства.
Закон України «Про освіту» зазначає як основну мету освіти збагачення інтелектуального, економічного, творчого та культурного потенціалу українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору. Стаття 5 (Державна політика у сфері освіти) того ж закону наголошує що «освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави». Адже, освіта є частиною національної безпеки.
За даними Інституту освітньої аналітики, до повномасштабного вторгнення в лютому в українських школах навчалося 4,23 мільйона учнів, а 1,1 мільйона дітей відвідували дитячі садки.
Після повномасштабного вторгнення 24 лютого РФ в Україну сфера освіти, як і всі сфери життя суспільства, зазнала сильних змін. Інтенсивність бойових дій, бомбардування майже всіх українських міст та селищ, міграційні процеси та окупація частини українських територій ускладнила реалізацію права на освіту та здійснення освітнього процесу.
Спробуємо розглянути ситуацію з реалізацією права на загальну середню освіту, яка є обов’язковою та гарантується Державою (Стаття 3. Право на освіту).
Серед здобувачів загальної середньої освіти, в умовах російсько-української війни, можна відокремити декілька груп та визначити основні проблеми та виклики для кожної.
Здобувачі освіти на території України, де не відбуваються інтенсивні бойові дій
Здобувачів освіти цієї групи умовно можна поділити на дві групи
Як повідомив Міністр освіти та науки України Сергій Шкарлет, станом на 14 листопада 2022 року освітній процес відбувається у 12 924 школах:
- 7 764 школи функціонують у традиційному та змішаному форматі;
- 5 160 в онлайн-режимі, що на 1 тис. менше, ніж було на початку листопада.
У ЗЗСО навчаються 4 млн 31 тис. 537 учнів:
- очно – 1 013 951;
- змішано – 1 124 695;
- дистанційно – 1 892 891 (з них понад 1 млн учнів з Донецької, Запорізької, Луганської, Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської, Харківської та Херсонської областей).
Також у школах функціонують 25 285 інклюзивних класи, де здобувають освіту майже 40 тис. учнів з ООП.
Понад 167 тис. учнів з-поміж ВПО та майже 95 тис. учнів із ТОТ отримують освітні послуги в закладах загальної середньої освіти, що функціонують.
Скріншот з підсумкового звіту «ОЦІНЮВАННЯ ПОТРЕБ УКРАЇНИ У СФЕРІ ОСВІТИ (6 ТРАВНЯ – 24 ЧЕРВНЯ 2022)»[2]
Таким чином, згідно з наведеним даним, майже 70% учнів навчаються дистанційно або за змішаною формою навчання. І ця цифра продовжує збільшуватися внаслідок масованих атак РФ на критичну інфраструктуру України, які призвели до відсутності електропостачання, опалення, води, доступу до високошвидкісного інтернету та мобільного зв’язку.
Згідно опитуванню проведеного в серпні 2022 року Службою освітнього омбудсмена «Проблеми щодо навчання дітей, які перебувають в Україні», було, зокрема, визначено наступне [3]:
- 5478 (21,71%) опитаних батьків зазначають, що у їхніх дітей може бути відсутній або поганий інтернет для здійснення дистанційного навчання у новому навчальному році, що відповідно вплине й на якість навчання дитини.
- 2022 (8%) опитаних батьків зазначають, що в дитини відсутні або їй не вистачає гаджетів для навчання, що відповідно також вплине на якість навчання.
- 1939 (7,68%) опитаних батьків вважають, що дистанційне навчання буде організоване неякісно, а 803 (3,2%) опитаних вказують, що дистанційне навчання буде відсутнє.
- Значна частина опитаних батьків 5713 (22,6%) загалом вважають, що дистанційне навчання надає погану якість освіти.
Також продовжують залишатися проблемами в організації дистанційної (онлайн-) освіти: нестабільність безпекової ситуації в регіонах і відсутність цифрових навичок в учасників освітнього процесу.
Здобувачі освіти на територіях, де відбуваються активні бойові дії
Станом на кінець 2022 року активні бойові дії відбуваються в Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областях[4].
Окремої статистики щодо кількості учнів, які проживають на безпечних територіях, не змінивши місце проживання, немає. Також немає інформації, скільки учнів мали б закінчити навчання у 2021-2022 навчальному році та скільки розпочати навчання 1 вересня 2022 року (у 2022-2023 навчальному році), якби не було повномасштабного російського вторгнення. Тому наразі важко сказати, скільки дітей перебувають у місцях постійного проживання далеко від зони бойових дій.
В той же час на сайті Інституту освітньої аналітики[5] автори знайшли довоєнні дані (на 2020 -2021 навчальний рік) щодо кількості денних закладів середньої освіти [6] та кількості учнів :
- Донецька область – 507 шкіл – 169 081 учнів
- Луганська – 283 шкіл – 55 482 учнів
- Херсонська – 392 шкіл – 113 071 учнів
- Запорізька – 532 шкіл – 171 201 учнів
Відсутність статистичної інформації щодо кількості дітей, які зараз перебувають в зоні активних бойових дій та не мають можливість отримувати освіту, не дозволяє оцінити масштаби проблеми та ефективно реагувати на виклики. Заяви МОН, що навчання на цих територіях здійснюється в дистанційному режимі викликає більше запитань, ніж відповідей: ? Чи знаходяться учні під час навчання у безпекову місці? ? Чи є доступ до високошвидкісного інтернету та мобільного зв’язку? ? Чи є гаджети для дистанційного навчання? ? Чи забезпечено освітній процес педагогічними працівниками? ? Інше
Очевидно, що наявність освітнього процесу на цих територіях залежить від безпекової ситуації та повинне визначатися рішеннями обласних військових адміністрацій. Водночас зрозуміло, що навчання за очною або змішаною формою на таких територіях неможливе.
Здобувачі освіти, які перемістилися на території іноземних держав
Узагальненої інформації щодо кількості дітей шкільного віку, які як біженці перебувають на території іноземних держав [7] станом на грудень 2022 року авторам статті знайти не вдалось. За офіційними даними МОН, станом на 12.09.2022 року за кордоном перебувало 488 045 дітей, а за повідомленням першого заступника міністра Андрія Вітренко, станом на 14.10.2022 року – 505 000. Чи є збільшення протягом місяця на 17 тис. кількості українських дітей, які отримають шкільну освіту за кордоном, певною тенденцією триваючий міграції або статистичною похибкою?
Водночас, за даними Генерального директорату з питань міграції та внутрішніх справ Європейської Комісії, станом на 08.11.2022 року 679 298 українських дітей інтегровано в шкільних системах країн Європейського Союзу. Варто враховувати, що до цієї статистики не входять дані щодо кількості українських учнів у Великобританії, США, Канаді та інших країнах.
Таким чином, відсутність офіційної статистики вказує що з боку МОН недостатньо проводиться моніторинг освітніх потреб цієї групи, навіть у підсумковому звіті «Оцінювання потреб України у сфері освіту (6 травня – 24 червня 2022)» потреби групи не згадуються.
Перед початком навчального року 2022-2023 Служба освітнього омбудсмена України провела опитування батьків здобувачів освіти, які перебувають за кордоном. Серед питань, які були поставлені батьками, зокрема були:
- проблеми, з якими зіткнулися в освіті здобувачі освіти та батьки, які перебувають за кордоном;
- чи зберігають зв’язок здобувачі освіти, які знаходяться за кордоном, з Україною.
Основними проблемами, з якими, згідно опитуванню, стикаються здобувачі освіти та їхні батьки, стали:
- 69,1% (5476) опитаних батьків позначили мовний бар’єр
- 34,8% (2756) опитаних батьків повідомили, що час навчання в закордонних та українських закладах освіти збігається.
- 34,5% (2731) опитаних батьків, зазначили різні освітні програми в українських та закордонних школах.
- 27% (2140) опитаних зазначили, що дитина отримувала подвійне навантаження через навчання в українському та закордонному закладі освіти.
- 17,8% (1412) опитаних вказали складність соціалізації та комунікації з однолітками.
- 16,5% (1308) опитаних батьків відмітили неможливість вступу на відповідний рівень освіти у закордонному закладі освіти.
- 8,4% (663) опитаних вказали проблемою різновікові класи в українській школі за кордоном чи в закордонному закладі освіти.
Також, серед недоліків освіти за кордоном батьки зазначили:
- неможливість вивчати українську мову, історію та культуру;
- 12-13-річне, а в деяких країнах – 15-річне навчання у школі;
- платні підручники;
Здобувачі освіти на тимчасово окупованих територіях
Здобувачів освіти цієї групи слід поділяти за місцем проживання на дві групи:
Оцінка проблем та викликів щодо першої групи була зроблена у матеріалах Аналітичного звіту “Оцінка імплементації державної політики реалізації права на освіту для дітей з тимчасово окупованого Криму” та дослідженні «Освітнє поле на тимчасово окупованих територіях України (2014-2019 рр.)».
Під час проведення моніторингів у 2021 році було досліджено, зокрема, якість роботи дистанційної та екстернатної систем навчання для кримчан, процедури складання, зміст вступних іспитів і потенціал кримчан щодо підготовки до них, можливості вивчення української мови в Криму, особливості підготовчих курсів, запроваджених державою для абітурієнтів з окупованих територій, та закладів вищої освіти, до яких абітурієнти з окупованих територій спроможні вступити за спрощеною системою. На жаль, висновки авторів вищевказаних досліджень були невтішні.
Аналіз територіальних громад Запорізької, Херсонської, Миколаївської областей, які знаходяться у тимчасової окупації або блокуванні у 2022 році, показує, що з 1453 шкіл 885 знаходяться в окупації, а решта у небезпечних районах. Кожен тимчасово окупований населений пункт має свої особливості. Діти, що залишаються на тимчасово окупованих територіях, можуть навчатися за українською програмою дистанційно, за сімейною формою або екстернатом.
За останніми даними МОН, станом на 14.11.2022 року майже 95 тис. учнів із ТОТ отримують освітні послуги в закладах загальної середньої освіти, що функціонують. Відсутність якісної освітньої аналітики МОН, не дає можливості визначити, який відсоток (від довоєнної кількості) учнів має доступ до української освіти, так як відсутні дані щодо кількості дітей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, кількості шкіл, які відкрили окупанти, кількості дітей, батьки яких надали згоду щодо навчання дітей за російськими освітніми програмами.
Після звільнення Харківської та частини Херсонської областей стали відомі факти, коли діти (особливо в сільської місцевості) взагалі протягом 6 місяців практично не навчалися.
Водночас на деяких територіях діти вимушені під примусом навчатися за російськими програмами й таємно продовжувати українське навчання. Також не всюди можливо здійснювати дистанційне навчання у своєму закладі або в закладі, що знаходиться на території, підконтрольній Україні. Адже на деяких територіях зовсім немає інтернет-зв’язку або є лише російський інтернет, який щільно контролюється таємними службами окупантів: ФСБ, російська військова розвідка, самопризначені колаборантські “органи влади”. Крім того, нам відомо, що на деяких територіях, де діти донедавна могли здійснювати дистанційне навчання, наразі немає ні електропостачання, ні зв’язку, тому дистанційне навчання здійснювати неможливо, зв’язок з учнями втрачений й невідомо, що зараз із цими учнями. Також окупанти використовують частину шкіл як свої бази.
Висновки
Підсумовуючи варто відмітити, що на сьогодні майже всі зазначені групи здобувачів освіти не мають повноцінної реалізації права на освіту, як то зазначено в Статті 3. Право на освіту Закону України «Про освіту».
Так як, гарантією забезпечення права на освіту постає якість освіти. Якщо не забезпечується якість освітніх послуг, то дотримання усіх інших принципів освіти не гарантують дійсної реалізації права на освіту. Якщо інші принципи освіти є певним чином формальними, то принцип якісності освіти безпосередньо впливає на її зміст, а інструментами забезпечення високої якості освіти постають, в першу чергу, державні стандарти освіти.
Цілком зрозуміло, що в умовах повномасштабної російсько-української війни неможливо забезпечити виконання якості на рівні державних стандартів, і тому на думку авторів, державі потрібно почати розробляти адаптивні стандарти для того, щоб конституційне гарантування не перетворилось в черговий «піщаний замок».
В своєму аналітичному аналізі «Де і як навчаються українські діти в часи війни: проблеми, пропозиції, рекомендації» Служба освітнього омбудсмана та Освітній омбудсман запропонували конкретні кроки та пропозиції щодо вирішення вищезазначених проблем.
На думку авторів статті, для їх обговорення та напрацювання шляхів вирішення потрібно створити державну міжвідомчу комісію з питань реалізації права на освіту в умовах російсько-української війни при Кабінеті Міністрів України.
[1] https://niss.gov.ua/news/statti/denatsyfikatsiya-ukrayiny-v-rosiyskiy-propahandystskiy-viyni
[3] https://eo.gov.ua/problemy-shchodo-navchannia-ditey-iaki-perebuvaiut-v-ukraini/2022/08/16/
[4] https://espreso.tv/karta-boyovikh-diy-v-ukraini-stanom-na-1100-27-kvitnya
[5] https://iea.gov.ua/naukovo-analitichna-diyalnist/analitika/informatsijni-byuleteni/2021-2/
[6] https://iea.gov.ua/wp-content/uploads/2021/01/BYULETEN-76-RVK-19-20_-20-21.pdf
[7] за даними ООН, станом на 08.11.2022 зафіксовано 7,824,440 українських біженців, зареєстровано для тимчасового захисту або аналогічних національних схем захисту в Європі на 8 листопада – 4,699,333. У країнах, що не входять до Європейського Союзу, була зареєстрована для тимчасового захисту така кількість українських біженців: Туреччина – 145 000 (на 19.05.2022), Велика Британія – 143 100 (на 08.11.2022), Швейцарія – 68 620 (на 08.11.2022), Норвегія – 31 798 (на 08.11.2022), Греція – 19 997 (08.11.2022). За даними ЗМІ, у США знаходяться більше ніж 100 000 українських біженців (станом на липень 2022 року), в Канаді – 32 000 (станом на червень 2022 року).
