Освітні Нью-Васюки окупантів

«Нью-Васюки» — іронічний вислів щодо фантастичних планів, які ніколи не будуть реалізовані. Вислів пішов з роману І.Ільфа та Є.Петрова «12 стільців» XXXIV глава «Міжнародний шаховий конгрес»

Спочатку декілька фактів:

зустріч Сергія Кравцова з вчителями

Разом з тим в ЗМІ та соціальних мережах практично неможливо відшукати такої ж кількості заходів, проведених країною-окупантом в освітньому полі в інших захоплених містах півдня України, як то Бердянську чи Генічеську, Токмаку чи Скадовську, Каховці чи навіть у самому Херсоні. Так, там теж відбуваються певні процеси в школах, теж є педагоги, які пішли на співпрацю з окупантами, проте такої уваги немає.

Чим же викликана така увага окупантів саме до Мелітополя?

Така прискіплива увага до Мелітополя може пояснюватися тим, що Мелітополь став «одним з найкращих» досягнень країни-окупанта. На це вказує і певна хронологія подій. Тим паче, що події в місті розвивалися доволі швидко – вже 25 лютого місто було практично окуповане і після певного часу, коли відбувалися проукраїнські мітинги (які невдовзі були придушені), окупаційна адміністрація почала свою роботу.

Вже 11 березня був заарештований мер Іван Федоров і наступного дня депутат міської ради Галина Данильченко проголосила себе виконавицею обов’язків міського голови.  В цей час школи припинили роботу, частково перейшовши на дистанційне навчання або оголосивши канікули. 28 березня російські окупанти викрали начальника управління освіти Мелітопольської міської ради Ірину Щербак і почався тиск на директорів та педагогів з вимогами розпочати навчання з 1 квітня.

Олена Шапурова

Найактивнішою серед колаборантів була директорка мелітопольського промислово-економічного коледжу Олена Шапурова, яка змушувала своїх студентів повернутися до очних занять в окупованому місті. Невдовзі вона і очолила окупаційний міський відділ освіти. У відповідь на відмову розпочати навчання в школах 1 квітня між 19:30 та 20:00 окупанти викрали директорку гімназії №4 Анжеліну Коваленко, директорку ліцею №9 Людмилу Чугай, директорку гімназії №11 Маргариту Овсянникову та директорку гімназії №13 Олену Галацан. Протримавши жінок у гаражі чотири доби, їх вивезли за 30 кілометрів від міста. Додому вони добирались пішки, а нині виїхали до інших міст України.

Посиливши тиск на педагогів та залучивши педагогів-колаборантів, вже 13 квітня в Мелітополі запрацювало 5 шкіл – загальноосвітні школи № 4, 7, 9, 13,15. Проте це були більше демонстративні дії, як кажуть задля «галочки», для «картинки». В школі працювало декілька вчителів (близько 3 – 4 вчителів) та 10 – 15 учнів (іноді з тисячного дитячого колективу). Також поступово почали працювати й дошкільні дитячі заклади – в двадцятих числах відкрилися ДНЗ №24 та 38. Таким чином, поступово окупаційний освітній механізм почав працювати, залучаючи й інші заклади. Так 22 квітня «запрацювала» гімназія №1, до якої почали направляти дітей з інших закладів, а також дітей вимушених переселенців. Але достатнього розвитку окупаційна мережа не отримала,  в основному через відмову мелітопольських вчителів співпрацювати з окупантами, тим паче що продовжувала діяти українська система освіти. Розпорядженням Запорізької військової адміністрації (№196 від 24.04.2022 р.) навчальний рік був завершений 2 травня, а більшість вчителів відправлені у відпустку. Окрім того вчителі отримали оплату праці за цей час (березень – червень). 

Отже, станом на 19 червня навчальний рік в окупованому Мелітополі завершили 10 з 21 школи. Випускники, які вирішили повернутися до шкіл, що були відкриті, отримують російські атестати. Однак видача «окупаційних» документів про освіту є прямим порушенням  статті 29 Конвенції ООН про права дитини, яка встановлює, що освіта дитини має бути спрямована на виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження. 

В Мелітополі був створений черговий освітній монстр на базі вищих закладів освіти Мелітополя та Бердянська (Мелітопольський аграрний університет, Мелітопольський педагогічний університет, Бердянський педагогічний університет, Класичний приватний університет) – Мелітопольській державний університет. Все це надає можливість показати певні результати дій окупаційної влади на відміну від інших окупованих міст Запорізької та Херсонської областей.

Можна стверджувати, що така увага окупантів до освітнього поля Мелітополя пов’язана з певними «успіхами» саме в цьому місті в порівнянні з іншими окупованими територіями і російські чиновники це намагаються підтримати всіма силами, при чому в основному через засоби масової інформації та соціальні мережі. Тобто малюється чергова «гарна картинка» та відбувається насильницька інтеграція шкіл та учнів до освітнього середовища Російської Федерації. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.