Світло, яке не згасає або Мандрівний при свічах
Попри тривоги, відключення світла та постійний тиск війни, у Чорноморську відбувся ХХІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Цьогоріч він став не просто культурною подією, а свідченням того, що українські громади залишаються стійкими, свідомими та здатними об’єднуватися навколо цінностей людяності й свободи.
Фестиваль, який почався при свічках. Відкриття фестивалю у Чорноморську стало символічним. Через відключення електроенергії зал освітлювали лише свічки. Та попри темряву, атмосфера була сповнена справжнього внутрішнього світла — світла людей, які прийшли, аби дивитися кіно, думати, ставити запитання. Глядачі разом із учасниками з Дніпра у віртуальному мості переглядали фільм Антоніо Лукіча «Як я провів літні канікули». Уже перший день фестивалю задав тон усім наступним: кіно стало приводом говорити про участь, участь громадян в управлі державою — парсипативну демократію.
Географія подій: від ліцеїв до укриттів. Фестиваль охопив десятки освітніх закладів Чорноморська та Одеси й навіть гостинно прийняв релоковану Бердянську гімназію №5. У Одеському ліцеї №81 показ стрічки «Остання пісня з Кабула» перетворився на розмову про свободу самовираження та ціну, яку за неї платять жінки в різних куточках світу. У Чорноморському морському фаховому коледжі перегляд фільму «Як пройшли мої літні канікули?» кілька разів переривався сиренами. Але студенти спускалися в укриття й поверталися — щоб додивитись, обговорити, не здатися. Наступного дня поблизу коледжу вибухнув «шахед». Стрічка про війну стала моторошно реальнішою. У релокованій Бердянській гімназії №5 «Перлина» фільми стали приводом до розмови про освіту під час війни й загрози, які існують для дітей в наші дні.
Мистецтво як відповідь на біль. Цьогорічний фестиваль у Чорноморську несподівано став простором не лише для перегляду кіно, а й для терапії. У «Майстерці для душі», у Центрі позашкільної освіти, у закладах, де навчання відбувалося попри відключення світла, діти й дорослі після важких переглядів малювали, розписували шопери, створювали асоціативні картини своїх емоцій. Так мистецтво ставало містком від страху до сили, від тривоги до відновлення.
Тема року — «Рідкісний ресурс». Це гасло цьогорічного Docudays UA у Чорноморську набуло особливого змісту. Під постійними сиренами, під тиском новин, серед втоми й болю люди все одно приходили на покази. Вони приносили з собою найрідкісніший ресурс нашого часу — людяність. Саме її відображали дитячі виставки, відверті обговорення, тихі кімнати зі свічками, де навіть у темряві звучали важливі слова.
Фінал фестивалю — свято вдячності. 18 листопада в Палаці культури Чорноморська підбили підсумки фестивалю та вручили подяки всім організаціям, що допомагали в його проведенні. Серед них — освітні, культурні й громадські установи, а також арттерапевтичні простори й релоковані навчальні заклади. Це партнерство стало доказом того, що навіть в умовах війни громада здатна разом творити культурний фронт, підтримувати молодь та формувати середовище, де права людини — не абстракція, а реальність.
Мандрівний, який об’єднав місто. Docudays UA у Чорноморську цього року не просто відбувся — він став подією, що об’єднала людей у найскладніший час. Під свічками, під сиренами, у залах, у підвалах, онлайн і наживо — люди дивилися, думали, говорили. І доводили щодня: найцінніший ресурс — це здатність залишатися людьми.
Ознайомитися з виставкою дитячих робіт можна за посиланням.
Олег Охредько
Фото: Лариса Коломєєць, Володимир Сліпець
