Історія тих, чий дім захопила Росія – вчительки з окупованого смт. в Херсонській області
Життя до.
Я вчитель. Працювала у школі в селищі Новотроїцьке, яке зараз окуповане росіянами. Вела звичайний спосіб життя.
Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р.
Ранок
О 4-5 годин ранку 24 лютого 2022 року я прокинулася від незрозумілих звуків, від якогось гуркоту. Спершу було незрозуміло, що відбувається. Потім почули вибухи і сильно злякалися. В мене була істерика, було незрозуміло, що робити, куди тікати. Я почала збирати тривожну валізу – кидала у рюкзак документи, гроші.
Початок російської окупації.
Захоплення селища.
“Коли я дивилася на це, я плакала. Знімала на телефон і плакала. Якщо чесно, я взагалі не могла повірити, що це правда. Як страшний сон”
Того ж дня – 24 лютого 2022 року, вдень, через наш населений пункт пройшла дуже довга колона військової техніки. Я спостерігала з вікна своєї квартири, на військовій техніці висів російський прапор, десь близько години їхала одна колона, потім ще одна. Проте в нашому населеному пункті вони не зупинилися, а поїхали далі.
Освіта на початку окупації.
Станом на 24 лютого 2022 через карантин діти навчалися дистанційно. Ми займалися з дітьми онлайн, і я пішла в школу приблизно вже через тиждень. Я дуже погано памʼтаю ті дні, просто намагалася проводити заняття онлайн, підтримувала їх якось, хоча що саме говорити на той момент я не розуміла.
В дистанційному форматі діти закінчили навчальний рік за українською програмою.
До червня місяця в нашому селищі не було російських окупантів, залишався голова нашої селищної ради, майорив український прапор, але все це тривало тільки до червня 2022 року, тоді зʼявилися вони – росіяни.
А все це сталось через те, що одна з мешканок Новотроїцького почала писати листи в держоргани Росії, і таким чином росіяни “згадали” про нас – приїхали, познімали українські прапори, почали ставити своїх керівників та наводити свої порядки.
Освіта за російською програмою.
Як у школі зʼявилась нова адміністрація
“…вони (росіяни) були зацікавлені у людях, які по власному бажанню готові співпрацювати. Вчителів одразу попередили, що від українських програм не залишиться нічого”.
У серпні 2022 року росіяни почали пропонувати вчителям працювати за російськими програмами – потрібно було їхати на курс до Криму. Тоді я дізналася, що наш директор відмовився працювати на окупаційну владу.
Всіх вчителів збирали декілька раз. Я була на цих зборах двічі. Перші збори проводила наша директорка, тоді ми ще працювали під українським прапором. Вона нас зібрала і сказала, що окупаційна влада зібрала всіх директорів з району, їм запропонували співпрацю та попросили провести у школі серед вчителів голосування – чи погоджуються вони працювати на Росію. Це було у вигляді “таємного” голосування – ми на листочках писали відповідь “так” чи “ні”. Я одразу для себе вирішила, що працювати з ними не буду. Але багато моїх колег погодились працювати. Частина з них потім протягом серпня змінили свою думку і теж відмовилися працювати.
Другий раз про збори нас попередили у чаті Вайбера, я прийша, але потім зрозуміла, що це вже для тих хто погодився працювати на Росію. І ось вже вдруге, збори проводила моя колишня колена, яка представилася як виконуюча обов’язки директора. Там вже розповідали більш детальну інформацію про порядок співпраці.
Але при цьому насильницьких дій по відношенню до вчителів зі сторони росіян не було, вони були зацікавлені у людях, які по власному бажанню готові співпрацювати. Вчителів одразу попередили, що від українських програм не залишиться нічого.
Перепідготовка вчителів, які погодились на співпрацю з окупантами.
Мені відомо, що в Крим на перепідготовку відповідно до російських стандартів, в першу чергу поїхали вчителі, які викладали російську мову, географію, історію. Мені, вчительці російської мови, також телефонували і питали чи хочу я працювати з ними (росіянами). Я відмовилася. Знаю, що наші колеги їздили до Євпаторії, там були тижневі курси, вчителі приїхали задоволені, щасливі, розповідали, як там дуже добре – все включено, море, пляж.
Про що їм там розповідали мені ніхто не говорив.
Як діти навчалися вже в російських школах.
“Я спілкувалася з деякими батьками дітей, які вже навчалися в школі за російськии стандартами – це ще було на початку вересня 2022 р. Були такі ситуації, де батьки дітям говорилли «слухайте, але свою позицію не виказуйте»”.
Але більшість дуже спокійно ставилась до навчання в російській школі, по типу – відправили дитину до школи, нехай навчатися, а що її там навчать, це вже інше питання. Але чула і про випадки як дітей із класу виганяли, але я особисто свідком цього не була.
Перебування російських військових у школах.
В нашій школі перебували російські військови – для охорони об’єкта. Я знаю, що вони там жили, у напівпідвальних приміщеннях. А в школі, яка знаходиться в центрі селища, я сама бачила військових. Їх було 4-5, може 6 осіб, це було до початку навчального процесу. Так само і в дитячих садках.
Виїзд з окупації
Рішення про виїзд.
Я вирішила виїхати з рідного селища ще наприкінці травня 2022, але вдалося це зробити наприкінці вересня. Я не приймала всю цю ситцацію – окупацію. Мені було неприємно бачити російських військових, жити в очікуванні – в тому числі початку звільнення. Неприємною була і їх оця влада, поняття, якісь гасла, проголошення, референдум – до нього якраз почалась підготовка на момент коли я виїжджала. Моя дитина дуже патріотично налаштована і одразу казала мені, що треба виїжджати, а я чогось тягнула, можливо все таки сподівалась, що станеться диво і війна закінчитися.
Життя зараз та робота в новій школі дистанційно.
Спілкування з колегами.
Я підтримувала контакти з нашою директоркою, ще з однією колегою, яка залишилася в окупації, але не працює на них, дуже хвилююся за неї. Є ще колега, яка перебуває за кордоном. Своїм рідним телефоную рідко та не розпитую, як у них справи, бо знаю і так, що не дуже добре.
Робота в новій школі.
Наша школа так і не запрацювала дистанційно. На рахунок сусідніх шкіл, мені здається, теж ніхто не працює. В найближчому районі працює лише одна школа – в якій я зараз і працюю. І то потрапила я в неї, можна сказати випадково. У Івано-Франківську, де зараз я проживаю, є хаб, і там мене порадили начальнику відділу освіти. Ми зустрілися, поспілкувалися і 30 вересня мені запропонували роботу в цій школі, а 3 жовтня почалися заняття.
У цій школі навчаються як діти, які залишилися в окупованій Каховці, так і діти, які виїхали на підконтрольну Україні територію, і навіть за кордон. Вчительський склад так само – частина виїхали, а є частини, які працюють з окупованої території. Взагалі не уявляю, як їм це вдається.
Як навчаються діти з окупованих територій.
Ті діти, які перебувають у Каховці, я не маю з ними хорошого зв’язку . Вони періодично надсилають мені виконані завдання, які я даю, але тільки у Вайбері, Телеграмі. Звʼязок у них дуже поганий.
Як навчаються діти, які перебувають за кордоном.
Загалом, діти не скаржаться, проте знаю один випадок, де дівчинка була вимушена піти з польської школи, так як дуже важко їй дається мова, тому вона навчається тільки в українській школі дистанційно.
Мрії на майбутнє
Я хочу додому, щоб там не стріляли, хочу миру. Я думаю, мрії у всіх однакові. Правда, дуже хочу додому. В гостях добре, а вдома набагато краще.
Дане інтерв’ю було надано добровільно та без будь-якого примусу. Герой інтерв'ю надав дозвіл без вказування прізвища, імені та інших конкретних особистих даних (1) на передачу інформації, наданої в ході інтерв’ю, до Національних правоохоронних органів, а також міжнародних організацій або їхніх спеціальних установ; (2) на використання отриманої інформації в ході інтерв’ю в публічному просторі, тобто для випуску інформаційних матеріалів та іншої інформаційної діяльності, спрямованої на привернення уваги до факту порушення прав людини та військових злочинів під час військових дій з боку Росії на території України, починаючи з 24 лютого 2022 року; (3) на обробку персональної інформації та інших подій.
