Історія тих, чий дім захопила Росія – вчителька української мови та літератури з окупованого смт. в Херсонській області
Життя до.
До 24 лютого 2022 року я проживала в смт. Новотроїцьке, разом з чоловіком та донькою, яка навчалася у 11 класі, старша донька проживала окремо в м. Одеса та працювала репетитором.
Я працювала вчителем української мови та літератури, а також заступником директора з навчально-виховної роботи у Новотроїцькому ліцеї. У нашому навчальному закладі навчалося 440 учнів.
До середини листопада 2022 року у нас було онлайн навчання, а потім до повномасштабного вторгнення було очне навчання.
Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р.
Ранок
“вибухи о 4:40 ранку зі сторони Криму, ми зрозуміли, що почався наступ”
24 лютого о 4:40 ранку ми почули вибухи. Ми зрозуміли, що це наступ на нас, бо вибухи були зі сторони Криму.
“Шок, треба виїжджати”
В перші години був шок, ми не знали, що робити, але розуміли, що треба виїжджати, би ми прикордонна до Криму територія, а отже ми перші потрапимо під наступ. Ми телефонували близьким, рідним, щоб якось один одного заспокоїти і думати про те, як ми будемо жити далі.
“Добре, що учні не встигли прийти до школи”
Дякувати богу, що це відбувалось зранку і учні були в родинах, а не знаходилися на території школи і їх терміново треба було евакуйовувати, був би більший хаос, бо ми б не знали що робити і були б так само схвильовані діти.
Початок російської окупації.
Захоплення міста
Вперше російських окупантів ми побачили одразу ж 24 лютого, приблизно о 11 годині. Через наше селище почали йти дві колони, до 300 одиниць була перша колона, через пів години пройшла друга колона, десь 251 одиниця. Були і танки і БТР, гради, смерчі, ми це все бачили на власні очі. Така точна кількість одиниць, бо писалося в наших місцевих групах. В перший день російська військова колона пройшла через наше селище, але не зупинилася в ньому. А вже десь через 5 днів почали з’являтися військові з автоматами, приїжджали до місцевої нашої влади та оберігали своє керівництво, на Центральній площі стояли солдати з автоматами і їхня техніка – танки і БМП.
Освіта на початку окупації
Ми продовжили навчання в українській школі, але онлайн. У травні закінчили навчальний рік 2021-2022, так як і треба, за українськими законами. Урочистого дзвоника не було, але ми здому записали для дітей вітальні слова, щоб включити онлайн.
“В липні 2022 року в нашій школі зʼявилися російські військові”
У самій школі російські військові не зʼявлялися до липня 2022 року. Тоді вони розмістилися у спортзалі школи, а на території школи поставили свою військову техніку. Людям вони говорили, що зупинилися не на довго, на декілька днів, так як проводились перевірки по хатах.
“Нам сказали, що з 1 вересня школа має перейти на російську програму”
В липні наш український директор, запросив викладацький склад на збори до навчального закладу. Ми всі розуміли, що нас будуть схиляти до співпраці. На збори явилися 80% всього колективу, перед нами виступила наш директор, і сказала, що з 1 вересня 2022 року школа буде переходити на російську програму.
Заступник Директора сказала, що вже організовуються курси для тих, хто погодиться працювати на країну-агресора (Росію) і вона повідомить нам коли ці курси будуть і буде направляти нас на них.
Нам запропонували анонімно написати на папірці «так» чи «ні» на відповідь чи готові ми працювати за російськими програмами. Я написала «ні», хвилювалась за свою родину, так як я заступник директора тож боялась, що на мене буде тиск. На початку серпня ті, хто виявив бажання – пішли працювати на іншу країну. Я відмовилася.
Освіта за російською програмою
Російськи курси для українських вчителів в Криму
Протягом липня-серпня 2022 року в окупованому Криму відбувалися трьох тижневі курси для вчителів, по деякии предметам курси тривали 28 днів.
Знаю точно, були курси для вчителів по біології, початкової школи. Ті, хто були вчителями української мови і пішли на співпрацю – пройшли курси «естествоведение», Українська мова була відмінена.
На курсах розповідали повністю про нову програму, за якою вони повинні працювати і про обов’язковість патріотичного направлення для майбутнього підростаючого покоління.
“Дехто віддав дітей в школу за російською програмою зі страху, а дехто з власної волі”.
В школу за російською програмою пішли приблизно 200 дітей – багато родин виїхали, а деякі батьки подали документи до інших навчальних закладів, які працюють за українською програмою та навчаються онлайн, щоб їх діти не йшли в російську школу. Деколи в сторону таких батьків були погрози зі сторони окупантів про те, що батьки будуть притягнуті до кримінальної відповідальності відповідно до російського законодавства, діти будуть вилучені із родин. Тому дехто віддав дітей зі страху, а дехто і з власної волі.
Виїзд з окупації
“Навіть якщо з нами щось трапиться – ти не повертайся додому”
Про те, щоб виїхати, розмова у нас велась з дати повномасштабного вторгнення, чоловік весь час говорив, щоб я із донькою виїжджала, що йому так буде спокійніше. Ми вдома проговорювали різні ситуації, проговорювали доньці куди в разі чого вибігати через вікно, де ховатися, і просили переховуватися до останнього: «Навіть якщо з нами щось трапиться – ти не повертайся додому». Валізка в неї була своя, там були гроші. Всяке могло статися.
“Якщо ми не виїдемо зараз, то я не знаю, що буде далі, чи зможу я взагалі вивезти доньку”
І ось коли в липні 2022 року стало більше військових та їх машин, я розуміла, що треба виїжджати. Було дуже страшно, бо я читала історії про розстріли під час виїзду до Запоріжжя через Василівку. Я розуміла, що поки по нам тут не стріляють, то ми можем живими залишитися, але розуміла, що невідомо як себе будуть поводити агресори.
Більше того, донька вступала до українськоо ЗВО, ми підтвердили, що будемо здавати єдиний НМТ, і 2 серпня була наша сесія. Я розуміла, якщо ми не виїдемо зараз, то я не знаю, що буде далі, чи зможу я взагалі вивезти доньку, так і вирішили їхати. 30 липня ми були у Мелітополі, щоб їхати далі.
Як проходив виїзд
“Попереду себе бачу вогні від вилетів снарядів, від вибухів машина здригалася. Це тривало від 2 ночі до ранку. Вранці вийшов водій, я в нього питаю: «били градами?», каже: «так, били градами”.
Я знайшла перевізника в групі від Мелітополя, так як виїзд звідти був трохи дешевше, ніж із нашого населеного пункту. З Мелітополя до Запоріжжя вартість була 4000 грн за кожну особу. До Мелітополя нас донькою відвіз мій чоловік. Доїхали ми нормально, нас зупинили лише раз вже на в’їзді до Мелітополя. Ми придумали версію, що їдемо до лікарні. Далі о 9 годині нас забрав перевізник. На виїзді із Мелітополя було десь 5 блокпостів. Я не знаю якою дорогою ми їхали, але вона була дуже зіпсована важкою технікою окупантів. Але найстрашніше те, що на нас чекала величезна черга з машин, тож ми були вимушені залишатися на дорозі вдень і вночі.
З Мелітополя ми їхали 4-ома бусами, тільки в одному була дуже маленька диина, тож їх пропустили в першу чергу. Протягом дня десь далеко чулися вибухи. На вечір біля нас зʼявилося дуже багато фур, нам дозволили переночувати в фурах на палетах., двері фури не зачиняли, О 9 вечора почалась комендантська година, тож рсійські військові з автоматами ходили до автомобілів, перевіряли порядок, була напружена ситуація.
Вночі почався обстріл. Попереду себе бачу вогні від вилетів снарядів, від вибухів машина здригалася. Це тривало від 2 ночі до ранку. Вранці вийшов водій, я в нього питаю: «били градами?», каже: «так, били градами».
“В останній момент я згадала, що у нас серед речей – підручник з української мови та література для підготовки до ЗНО з помітною українською обкладинкою. Але ми встигли швиденько обірвати цю обкладинку, і заховали її, щоб нічого не трапилося”.
Десь о 3-4 годині у нас почали перевіряти речі, задавати питання, чи є кошти, дорогоцінний метал. Ми все сховали. В останній момент я згадала, що у нас серед речей – підручник з української мови та література для підготовки до ЗНО з помітною українською обкладинкою. Але ми встигли швиденько обірвати цю обкладинку, і заховали її, щоб нічого не трапилося. Речі перевіряли вибірково, в мій рюкзачок, навіть не заглянули, а ось у однієї дівчини був туристичний рюкзак, то росіяни вирішили, що це військовий. До дівчини було багато питань. А також допитувались мам, які вивозили хлопчиків дорослого віку. Наприклад, виїжджав один уже студент та один абітурієнт, допитували їх довго, але пропустили.
“Коли ми проїхали останній російський блокпост, плакали всі, без винятку, навіть діти”.
Коли я подивилася у вікно де ми їдемо, всі будинки були розгромлені, я розуміла, що життя тут немає. Гнітюча ситуація, плакали всі. І ось наші нарешті зустріли нас, рідна земля, прапори, нас обороняють. Після ми поїхали до моєї двоюрідної сестри.
Школа в окупації зараз.
“Я як я зможу дітям в очі дивитись і казати їм: “Ви любили калину, любили Україну, а зараз ви повинні любити іншу країну, яка є агресором на нашій території і яка зіпсувала повністю наше життя”
На сьогодні в нашому населеному пункті української освіти немає. Школа працює за російською програмою, набрали багато нових вчителів, які погодилися працювати, дехто з них з інших населених пунктів, які знаходяться поруч з нами, вони їздили в село працювати, а зараз залишилися в нашому населеному пункті.
Мої стосунки зараз з минулими колегами, дуже напружені. Вони не хочуть з нами спілкуватись і я також не маю бажання спілкуватись, бо їх ніхто не змушував під дулом автомата, вони самі обрали свою долю.
Я не можу вибачити, що вони продалися за ті кошти, які їм зараз платять. Вони продали Батьківщину.
Мені задавали питання як я буду жити далі, адже виплат не буде і все таке інше, я відповідала: «Я як я зможу дітям в очі дивитись і казати їм: «Ви любили калину, любили Україну, а зараз ви повинні любити іншу країну, яка є агресором на нашій території і яка зіпсувала повністю наше життя», я цього зробити не можу, я не гляну у вічі батькам, це був мій вибір.
Дане інтерв’ю було надано добровільно та без будь-якого примусу. Герой інтерв'ю надав дозвіл без вказування прізвища, імені та інших конкретних особистих даних (1) на передачу інформації, наданої в ході інтерв’ю, до Національних правоохоронних органів, а також міжнародних організацій або їхніх спеціальних установ; (2) на використання отриманої інформації в ході інтерв’ю в публічному просторі, тобто для випуску інформаційних матеріалів та іншої інформаційної діяльності, спрямованої на привернення уваги до факту порушення прав людини та військових злочинів під час військових дій з боку Росії на території України, починаючи з 24 лютого 2022 року; (3) на обробку персональної інформації та інших подій.
