Крим у шкільних програмах
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті
Софія Русова
З самого початку появи людини та людського суспільство питання ідентичності стояло дуже гостро. Належність до роду чи племені, спорідненість з певним тотемом, мисливець чи землероб – еволюційний та революційний розвиток людського суспільства постійно ставили питання ідентичності. Подальше ускладнення людського суспільства, поява держав, націй та народностей ще більше загострило питання ідентичності.
Що ж таке ідентичність?
На сьогодні існує сотні визначень, наприклад: «Ідентичність (від лат. identicus — тотожність) — багатозначний життєвий і загальнонауковий термін, що виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда і його самосвідомості» або «Ідентичність — це невід’ємна характеристика людини, що виявляється у визнанні своєї унікальності, з одного боку, й відчутті приналежності до певної спільноти, з іншого».
З кожним кроком людського суспільства підхід до ідентичності ускладнювався. Це питання почали розглядати в різних площинах – національна та гендерна, громадянська та расова, психологічна та інші форми ідентичності визначали людину.
В наші часи, часи глобалізації та зникнення кордонів, часи Інтернету без кордонів та швидкості, мобільності населення та міжнародної економіки, загальної екології та багатьох інших питань, які об’єднують людей, питання національної ідентичності[1] знову з’явилось на порядку денному. З однієї сторони час виникнення націй та народностей, кордонів сучасних держав завершився ще у минулому столітті, проте ці процеси так і не вирішили питання національної ідентичності в багатьох місцях світу – Каталонія в Іспанії, Шотландія у Британській державі, бельгійські проблеми, Корсика у Франції – цей перелік можливо продовжувати і продовжувати. Питання національної ідентичності гостро стоїть і перед країнами, які знаходяться в посттоталітарному просторі, в першу чергу – серед пострадянських країн – Прибалтика та Грузія, Молдова та Білорусь, Росія та Узбекистан.
Для української держави та українського суспільства питання національної ідентичності дається з великими труднощами, що в першу чергу пов’язано з тягарем радянської ментальності. Окрім того величезну роль у формуванні української ідентичності відіграє сусідня держава – Росія, яка не залишає своїх імперських амбіцій. Особливо це питання загострилося з початком нападу Російської Федерації на Україну та окупацією Криму у 2014 році. Це час переходу «гібридної» війни, яку вела Росія у ХХІ столітті проти України у військову фазу. Тому в наші часи питання ідентичності в українському суспільстві практично можливо порівняти з питаннями виживання українського суспільства, збереження української державності. І боротьба за збереження, а часто і формування національної ідентичності відбувається у всіх сферах.
Держава, зазвичай, зацікавлена у формуванні національної ідентичності і прикладає для цього багато зусиль. Початок цих процесів розпочинається з дитинства, адже дитина ще не має стійких стереотипів та поглядів на ті чи інші події, у неї ще не сформувалися власні погляди. Якраз у цей період і закладаються основні лінії поведінки, певні загальноприйняті норми та багато інших речей, які формують ідентичність. В цьому приймає участь все оточення дитини – батьки та родичі, суспільство та держава. Проте тільки держава має стійкий план формування. І реалізація цього плану як раз і відбувається через шкільну освіту.
Питання національної ідентичності включають в розгляд певних історичних подій, які відбувалися на теренах сучасної держави (в межах сучасних кордонів) з урахуванням подій навколо. Тому питання формування національної української ідентичності неможливо без питань історичного минулого, пов’язаного з Кримом, з історією народів, які проживали на півострові. Особливо це є важливим в зв’язку з окупацією півострова Росією. Не дарма історична шкільна освіта країни-окупанта намагається імплементувати історичні події на українській території в свою історію.
Для розуміння політики держави в плані формування національної ідентичності в першу чергу потрібно розглянути документи, які продукує держава в цій сфері – закони та інші державні акти (концепції та положення, стандарти та листи й інше).
В шкільній освіті, яка охоплює найбільший період дитинства, одним з основних документів, через який можливо прослідкувати зміст державної політики є шкільні програми. В Україні працює система, коли існує тільки одна програма, за допомогою якої вчитель або вчителька створюють власні, але не відхиляючись від державної.
Отже були розглянуті основні програми суспільно-гуманітарного напрямку:
- Історія України. Всесвітня історія. 5–9 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів
- Історія України. Всесвітня історія. 10–11 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів
- Історія: Україна і світ. 10–11 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів
- Громадянська освіта. Навчальна програма інтегрованого курсу для 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів
Контент аналіз та змістовий аналіз цих програм вказує на наступне:
- Тематика Криму присутня в програмах з історії України та Всесвітньої історії.
- Тематика Криму не згадується у матеріалах програми з Громадянської освіти.
- Пропорційність розподілу часу в програмах складно визначити, оскільки розкриття матеріалів програм в підручниках та посібниках мають можливості підіймати питання Криму в темах, в яких напряму не зазнається питання історичних подій на півострові.
- Тематика Криму може розглядатися в підручниках та посібниках з Громадянської освіти в багатьох темах.
- Асиметрично виглядає наявність тематики, пов’язаної з Кримським півостровом в програмах 10 – 11 класів (кількість звернень до тематики Криму у Програмах історії України та Всесвітньої історії суттєво більше, аніж у Програмі інтегрованого курсу «Історія Україна і світ»).
- В Програмах практично не прослідковується імплементація тематик, пов’язаних з Кримом, в тематики загальноукраїнської історії, в тому числі в релігійних та культурних питаннях.
Підсумовуючи, потрібно зазначити, що в Навчальних Програмах з історії приділяється певна увага тематиці Криму, але разом з тим відсутня пропорційність та послідовність і мабуть потрібно розраховувати, що кримська тематика буде розкрита в підручниках. Окрім того потрібно звернути увагу на необхідність імплементації тематики окупації Криму Росією до Програми з громадянської освіти.
Олег Охредько
експерт ЦГП “Альменда”
[1] Національна ідентичність — це персональна ідентичність або відчуття приналежності до певної держави чи нації. Це сенс «нації як цілісного цілого, представленої самобутніми традиціями, культурою та мовою». Національна ідентичність може означати суб’єктивне відчуття, яке людина поділяє з групою людей про націю, незалежно від законного статусу громадянства (Вікіпедія).
